Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, з нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши за участю представників: Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі — ДК) — Дерев’янка Д.В., Закритого акціонерного товариства “Укренергозбут” (далі — ЗАТ) — Осипенка Д.О., касаційну скаргу ДК на постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. у справі № 17/32 за позовом ЗАТ до ДК про визнання права власності на природний газ та зобов’язання поставити газ,
У червні 2000 р. ЗАТ звернулось до господарського суду з позовом до ДК про визнання недійсними абз. 2 п. 3 актів прийому-передачі природного газу № 4/11 від 15 грудня 1999 р., без номера від 15 грудня 1999 р., № 5/12 від 14 січня 2000 р., без номера від 14 січня 2000 р.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на природний газ у обсязі 305 млн куб. м та зобов’язати відповідача поставити цей газ споживачам за вказівками позивача.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що в листопаді—грудні 1999 р. відповідно до контрактів купівлі-продажу природного газу від 21 червня 1999 р. за № 4В-99/6 та від 7 жовтня 1999 р. за № 03-407-99 він передав позивачу 418 млн куб. м природного газу, з яких 113 млн куб. м, було передано споживачам, а 305 млн куб. м, залишилось в мережі відповідача.

Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 12 липня 2000 р., залишеним без змін постановою заступника голови цього суду від 2 листопада 2000 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2002 р., позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на природний газ у обсязі 305 млн куб. м, який знаходиться в газотранспортній системі відповідача, зобов’язано відповідача поставити природний газ у обсязі 305 млн куб. м споживачам за вказівками позивача. В решті вимог провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. зазначені судові рішення скасовані в частині задоволення позову і в цій частині вимог у позові відмовлено, а в решті рішення залишено без зміни.

В основу постанови покладені висновки, що прийнятий відповідно до актів прийому-передачі природного газу № 4/11 від 15 грудня 1999 р., без номера від 15 грудня 1999 р., № 5/12 від 14 січня 2000 р. та без номера від 14 січня 2000 р. газ був транспортований відповідачем споживачам та використаний останніми, а у транспортній мережі відсутній газ, який би належав позивачу.

У жовтні 2005 р. позивач звернувся до Вищого господарського суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. за нововиявленими обставинами. Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 р. встановлено факт, що в газотранспортній системі ДК знаходиться 305 млн куб. м належного позивачу природного газу, переданого за актами прийому-передачі природного газу № 4/11 від 15 грудня 1999 р., без номера від 15 грудня 1999 р., № 5/12 від 14 січня 2000 р. та без номера від 14 січня 2000 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. задоволено заяву ЗАТ про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. скасовано, а рішення Арбітражного суду м. Києва від 12 липня 2000 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2002 р. залишено без зміни.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 р. спростовуються доводи касаційного суду, викладені в постанові від 25 липня 2003 р., де зазначено, що газ поставлений в листопаді—грудні 1999 р. був прийнятий відповідачем в його транспортні мережі і транспортований споживачам та використаний останніми.

У касаційній скарзі ДК поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування Вищим господарським судом України норм матеріального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2006 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Постанова Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. вимогам вказаної статті не відповідає.

Як вказано у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили” від 27 лютого 1981 р. за №1 не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Аналогічне роз’яснення міститься у пункту 1.1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 р. за №04-5/563 “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами” відповідно до якого виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами Розділу XIII ГПК.

Відповідно до пункту 1.3 цього ж Роз’яснення не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, у разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами Розділу XIII ГПК, господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без змін.

В якості нововиявлених обставин заявник послався на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 р., яким на підставі наявних в справі документів та оборотно-сальдової відомості по рахунку 28.1 встановлено факт, що в газотранспортній системі ДК знаходиться 305 млн куб. м природного газу, до якої останній був переданий за актами прийому-передачі природного газу від № 4/11 від 15 грудня 1999 р., без номера від 15 грудня 1999 р., № 5/12 від 14 січня 2000 р. та без номера від 14 січня 2000 р.

При цьому Вищий господарський суд України не зважив на те, що названі обставини були предметом дослідження при розгляді справи господарськими судами згідно визначеної законом юрисдикції, а рішення районного суду прийняте у справі за надуманим спором між особами, які не знаходяться у правовідносинах щодо природного газу.

Таким чином, в порушення положень Розділу ХІІІ ГПК підставою для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. стали не нововиявлені обставини, а обставини, які досліджувалися господарськими судами при розгляді справи.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. підлягає скасуванню, а постанова Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. залишенню в силі.

Керуючись ст. 111¹⁹, ст.111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 р. скасувати, а постанову Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 р. залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.