Постанову Вищого адміністративного суду України залишено без змін у зв’язку з обґрунтованістю його висновку про неправомірне користування товариством пільгою, передбаченою пунктом 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при оподаткуванні операцій з поставки послуг із перевезення і внесення в ґрунт рідкого аміаку, оскільки одержана за виконання цих послуг сума, яка у товариства за попередній рік становила більше 50 відсотків загальної суми валового доходу, не є виручкою від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки.

19 березня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства “Чорнобайагрохім” (далі – ВАТ “Чорнобайагрохім”) справу за його позовом до Золотоніської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області, Чорнобаївського відділення Золотоніської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області (далі – ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У березні 2006 р. ВАТ “Чорнобайагрохім” звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ: від 4 жовтня 2005 р. № 0000952301/0, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість – 26 900 грн основного платежу та 13 450 грн штрафних санкцій; від 7 листопада 2005 р. № 0000952301/1 і від 27 лютого 2006 р. № 0000202301/2 (прийнятих у результаті адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення); від 26 грудня 2005 р. № 0001222301/2, яким позивачу збільшено розмір штрафних санкцій на 1038 грн (прийнятого на підставі рішення Державної податкової адміністрації в Черкаській області від 21 грудня 2005 р. № 21237/25-010).

Господарський суд Черкаської області постановою від 4 травня 2006 р., яку Київський міжобласний апеляційний господарський суд ухвалою від 19 липня 2006 р. залишив без змін, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 17 липня 2008 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове, яким у позові відмовив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ВАТ “Чорнобайагрохім”, посилаючись на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати рішення касаційного суду, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Метою порушення у справі провадження за винятковими обставинами була необхідність усунути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, зокрема пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР).

У доданому до скарги судовому рішенні – ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2008 р. – викладено висновок про те, що дія зазначеної норми розповсюджуються на всі товари власного виробництва, в тому числі роботи та послуги.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що оскільки позивач не здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, то положення зазначеної вище норми на нього не розповсюджуються.

Підстав не погодитися з таким висновком касаційного суду немає.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Аналіз норм, які визначають поняття сільськогосподарської продукції, зокрема преамбули Закону України від 17 липня 1997 р. № 468/97-ВР “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”, статті 1 Закону України від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР “Про безпечність та якість харчових продуктів”, статті 1 Закону України від 13 вересня 2001 р. № 2681-III “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”, пункту 2.15 статті 2 Закону України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV “Про державну підтримку сільського господарства України”, дає підстави вважати, що такою є продукція тваринного і рослинного походження, що призначена для споживання, а також сільськогосподарська сировина та продукти її переробки.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції, який не погодився з судженням судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та правомірне користування позивачем пільгою, передбаченою пунктом 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР при оподаткуванні операцій з поставки послуг із перевезення і внесення в ґрунт рідкого аміаку, є обґрунтованим, оскільки одержана за виконання цих послуг сума, яка у позивача за попередній рік становила більше 50 відсотків загальної суми валового доходу, не є виручкою від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва, сировини та продуктів її переробки, в значенні, вжитому у наведеній нормі. Ці послуги, у розумінні статті 1 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2238-III “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, відносяться до таких, які надаються у сфері сільськогосподарського виробництва та пов’язані з біологічним процесом вирощування продукції.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

З урахуванням наведеного скарга ВАТ “Чорнобайагрохім” підлягає відхиленню, а постанова касаційного суду – залишенню без змін.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги Відкритого акціонерного товариства “Чорнобайагрохім” відмовити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2008 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.