Задовольнивши позов виробника підакцизних товарів про поверення з державного бюджету акцизного збору, як надміру сплаченого, суд не врахував економічної суті акцизного збору, який є непрямим податком, що включається до ціни підакцизних товарів, і фактично є податком на споживання.

5 липня 2005 р.

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого –	Шицького І.Б.,
суддів:	Гуля В.С., Гусака М.Б., Карпечкіна П.Ф.,
	Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю “Тетерів” – К., Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області – К., Л.,

розглянувши касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на постанову Вищого господарського суду України від 28.04.2005 р. № 62/10-2004/4,

У грудні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Тетерів” (далі – Товариство) звернулося в господарський суд Київської області з позовом до відділення Державного казначейства в Іванківському районі Київської області (далі – Відділення) про зобов’язання відповідача повернути з державного бюджету 13 304 006 грн. 74 коп. надмірно сплаченого акцизного збору.

Товариство зазначало, що воно є виробником алкогольних напоїв і при отриманні спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, видавало податкові векселі на підтвердження зобов’язання щодо сплати акцизного збору, як це передбачено абзацом першим частини двадцятої статті 7 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”. У подальшому Товариство складало розрахунки акцизного збору, зазначаючи в них суму податкового зобов’язання за векселями, термін оплати яких настав у звітному місяці. На підставі висновків Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі – Інспекція) Товариству були відшкодовані суми податку на додану вартість шляхом зарахування цих сум у рахунок погашення податкових векселів, відповідно і у погашення сум податкових зобов’язань з акцизного збору на вироблені алкогольні напої, у тому числі: за квітень 2002 р. – 441 016 грн., за червень 2002 р. – 337 419 грн. 20 коп., за жовтень 2002 р. – 636 515 грн. 20 коп., за лютий 2003 р. – 807 182 грн. 40 коп., за березень 2003 р. – 405 809 грн. 60 коп., за квітень 2003 р. – 810 361 грн. 60 коп., за травень 2003 р. – 1 556 103 грн. 84 коп., за червень 2003 р. – 2 402 752 грн. 50 коп. У погашення сум податкових зобов’язань з акцизного збору на вироблені алкогольні напої, зазначених у розрахунках акцизного збору, Товариство перерахувало кошти платіжними дорученнями: за серпень 2004 р. – 2 285 825 грн. 60 коп., за вересень 2004 р. – 3 621 020 грн. 80 коп. Мотивуючи позов тим, що Товариство звільнено від оподаткування акцизним збором з вироблених ним алкогольних напоїв на підставі частини першої статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивач вважав ці суми надмірно сплаченими.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2004 р. до участі у справі залучено Інспекцію відповідачем.

Управління Державного казначейства у Київській області надало відзив, у якому просило відмовити в позові до Відділення з тих мотивів, що органи Державного казначейства України здійснюють повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до бюджету, за поданням органів стягнення.

Інспекція позов не визнавала, вважаючи помилковим правове обґрунтування позовних вимог. Заперечення проти позову Інспекція мотивувала посиланням на положення частини третьої статті 1 Закону України “Про систему оподаткування”, відповідно до якої пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Інспекція зазначала, що особливості нарахування та сплати акцизного збору визначено Законом України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, відповідно до якого платниками акцизного збору є, зокрема, українські виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів (стаття 2). Виходячи з економічної сутності акцизного збору, як непрямого податку, розрахованого на внутрішнього кінцевого споживача, Інспекція вказувала, що відповідні пільги можуть поширюватись тільки на товари, а не на юридичних чи фізичних осіб.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.01.2005 р. позов задоволено. Суд визнав установленим факт розташування Товариства в с.м.т. Іванків Київської області та зазначив, що цей населений пункт віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 р. № 106. Суд умотивував рішення посиланням на частину першу статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-1V), відповідно до якої підприємства, об’єднання і організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Також суд послався на пункт 5 статті 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”, пункт 5 статті 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” та пункт 9 статті 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, якими установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2002, 2003 та 2004 роки належить акцизний збір з вироблених в Україні товарів. За цих обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство протягом 2002-2004 років було звільнено від оподаткування акцизним збором з вироблених ним алкогольних напоїв, видача ним податкових векселів на підтвердження зобов’язання щодо сплати акцизного збору є помилковою, вимоги Товариства щодо повернення надміру сплаченого акцизного збору ґрунтуються на положеннях підпункту 15.3.1 пункту 15.3. статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2005 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2005 р. № 62/10-2004/4 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

16 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 28.04.2005 р. № 62/10-2004/4. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення положень статті 67 Конституції України, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача , розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з положень підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-111, відповідно до якого платник податків має право на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) на підставі заяви, поданої не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати.

Проте суди застосували вказану норму матеріального права до правовідносин сторін без урахування економічної суті акцизного збору.

Згідно з частиною першою статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26.12.1992 р. № 18-92 акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Об’єкти оподаткування акцизним збором визначено статтею 3 цього Декрету. Ними є:

обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари, безплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених товарів, виготовлених з давальницької сировини;

обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;

вартість товарів, які імпортуються на митну територію України.

Законом України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.1995 р. № 329/95-ВР врегульовано особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками і ввезених на територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів. За цим Законом платниками акцизного збору на алкогольні напої вітчизняного виробництва є суб’єкти підприємницької діяльності – українські виробники алкогольних напоїв, а також замовники, за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умовах (стаття 2). Українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію, сплачують акцизний збір до відповідного бюджету після здійснення обороту з реалізації алкогольних напоїв на третій робочий день, крім випадків, передбачених абзацом першим частини двадцятої статті 7 цього Закону (абзац другий частини четвертої статті 7 у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 18.11.2004 р. № 2189-1V). Частиною 20 статті 7 зазначеного Закону передбачено особливості механізму справляння акцизного збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які отримують спирт етиловий неденатурований для подальшої переробки на іншу підакцизну продукцію, шляхом видачі таким платником акцизного збору органу державної податкової служби податкового векселя на підтвердження зобов’язання цього платника податку у термін до 90 календарних днів, починаючи від дня видачі векселя, сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

Слід зазначити, що відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР суми акцизного збору, сплачені (нараховані) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, включаються до валового доходу останнього. При цьому за загальними правилами ведення податкового обліку валовий дохід платника податку збільшується або в момент одержання оплати за товари, в ціну яких увійшов акцизний збір, або в момент відвантаження таких товарів.

Таким чином, виробники підакцизних товарів та їх імпортери визначені законом платниками акцизного збору, але фактично цей збір збирається зі споживачів підакцизних товарів, які сплачують його в ціні товару, тобто за своєю економічною суттю акцизний збір є податком на споживання.

За таких обставин не можна визнати переконливим висновок судів про те, що суми акцизного збору, повернення яких з державного бюджету вимагало Товариство, є для нього надміру сплаченими.

Крім того, судом касаційної інстанції не дана належна правова оцінка доводам Інспекції про те, що положення статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” підлягають застосуванню у нормативному поєднанні з положеннями статті 16 цього Закону, відповідно до якої у зоні гарантованого добровільного відселення забороняється будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, з’ясувати дійсний стан розрахунків Товариства з покупцями підакцизних товарів та бюджетом, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111¹⁷ – 111²¹ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28.04.2005 р. № 62/10-2004/4, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2005 р. та рішення господарського суду Київської області від 27.01.2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.