Спір із приводу приватизації майна не пов’язаний із захистом прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і тому не може вирішуватися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

20 січня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у письмовому провадженні за скаргою Національної спілки художників України (далі – Спілка) справу за позовом Патріаршої добродійної фундації патріарха Володимира Української православної церкви Київського патріархату (далі – Фундація) до Фонду державного майна України (далі – Фонд), третя особа – Спілка, про визнання недійсними наказу та свідоцтва,

У серпні 2005 р. Фундація звернулася з позовом до Фонду про визнання недійсними його наказу від 31 березня 2004 р. № 642 "Щодо передачі художніх майстерень Київської організації Національної спілки художників України у власність Національної спілки художників України" (далі – Наказ) та виданого на його підставі свідоцтва про право власності від 2 квітня 2004 р. № П-697 (далі – Свідоцтва). На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Фонд неправомірно видав Наказ, оскільки будівлі майстерень ніколи не перебували у віданні Спілки, а лише орендувались останньою протягом 1989 р. і цей договір оренди продовжений не був. Позивач також послався на те, що земельна ділянка, на якій розташовані спірні будівлі, передана йому в оренду на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2003 р. № 236-7М111 та відповідного договору, а згідно з угодою від 6 жовтня 1998 р., укладеною між ним і Спілкою, остання відмовилася від цієї ділянки. Фундація вважала, що Наказ та Свідоцтво мають бути визнані недійсними відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р. № 1058 "Про передачу нерухомого майна творчим спілкам", статті 21 Закону України від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", статей 5, 22 Закону України від 16 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ "Про основи містобудування" і статей 1, 12, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК).

Господарський суд м. Києва постановою від 24 жовтня 2005 р. позов задовольнив частково — Наказ скасував, у частині щодо визнання недійсним Свідоцтва провадження у справі закрив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 2 березня 2006 р. рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 серпня 2007 р. скасував рішення апеляційного суду і залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами рішення касаційного суду Спілка посилається на неоднакове порівняно з іншими справами застосування цим судом норм матеріального права при вирішенні зазначеного спору і на підтвердження свого доводу – на ухвалу Вищого адміністративного суду України в іншій справі за аналогічним позовом. Скаржник просить скасувати рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, і залишити в силі помилково скасоване рішення апеляційного суду.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена частково.

Суди всіх інстанцій виходили з того, що вирішуваний спір належить до адміністративної юрисдикції. Проте із цим висновком погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв’язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Судами ж установлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу приватизації державного майна.

У частині 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.

Чинне законодавство не дає підстав для висновку, що спірні правовідносини не підпадають під викладене в наведеній нормі загальне правило і що для вирішення такого спору законом установлено виняток – інші порядок, суд.

Таким чином, при визначенні підсудності справи суди мали виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Цей спір не є публічно-правовим і мав вирішуватися судами за правилами ГПК, оскільки позовну заяву подано в порядку господарського судочинства. Тому ухвалені в адміністративній справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Національної спілки художників України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 серпня 2007 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 березня 2006 р., постанову Господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2005 р. скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Позовну заяву направити до Господарського суду м. Києва для вирішення питання про її прийняття до розгляду у порядку господарського судочинства.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.