Намагання нелегітимним способом домогтися ухвалення парламентом антиконституційного закону про судоустрій та статус суддів зумовили нагальну потребу звернутися представникам судової влади до українського суспільства через засоби масової інформації. Так Голова Верховного Суду України Василь Онопенко і голова Ради суддів України Петро Пилипчук пояснили екстренне скликання 23 червня прес-конференції «Реформа правосуддя чи «політичний самосуд?» у приміщенні Верховного Суду України, на яку прийшли представники більш як 40 ЗМІ.

У діях ініціаторів проведення такої судової псевдореформи, як зауважив Василь Онопенко, вбачається намагання встановити на законодавчому рівні неконституційний контроль за судами і суддями, систему протиправного втручання в їх діяльність, зруйнувати судову систему України, зробити залежними суди, політизувати їх та «приватизувати».

Голова Верховного Суду України нагадав журналістам про дивну, позбавлену логіки та законодавчої «послідовності», передісторію прийняття законопроекту. Так, у грудні 2006 р. Президент України вніс його на розгляд Верховної Ради України, у квітні 2007 р. – відкликав, у цьому місяці підтримав, залишивши відкликаним.

Оцінюючи загрозливість та критичність ситуації, що склалася, Василь Онопенко окреслив наслідки для суспільства, держави, громадян, до яких може призвести пропонована псевдореформа. Неминучим у такому разі є дестабілізація суспільної та політичної ситуації в країні, знищення незалежності судової влади, створення громіздкої, ускладненої системи судів, що значно погіршить доступ людей до правосуддя, породить існування судів-двійників, унеможливить забезпечення однакового застосування закону судами, що означатиме встановлення в Україні «одеської», «закарпатської», «донецької», «київської» та іншої законності.

Відповідаючи на запитання журналістів, голова Ради суддів України Петро Пилипчук визнав хибною думку, яка часто зустрічається в пресі, стосовно небажання суддів, зокрема суддів Верховного Суду України, здійснювати судову реформу. «І Рада суддів України, і З’їзд суддів України неодноразово висловлювали думку про те, що реформа потрібна, але справа в тому, що ті кризові явища, які дійсно існують в нашому правосудді, лише в останню чергу зумовлені особливостями побудови нашої судової системи. Головними є проблеми законодавчого врегулювання, які потрібно було вирішувати сьогодні, які мали бути вирішені рік тому і які ми давно озвучили», – наголосив він. Петро Пилипчук назвав кілька таких законодавчих проблем, зокрема вказав на наявність негараздів у процесуальному законодавстві, проблем недофінансування, необхідність удосконалення законодавства, яке регулює добір кандидатів на посади суддів, заохочення суддів, запровадження конкурсних засад призначення суддів на посади, вирішення питань щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

«Намагання скоротити Верховний Суд України до 16 суддів і позбавити касаційних повноважень є намаганням знищити Верховний Суд, який на сьогодні є потужним державним органом і забезпечує при всіх негараздах і проблемах однакове застосування законодавства в державі судами. Якщо завтра ці повноваження за нами залишаться, але ми будемо позбавлені можливості «ревізувати» судові справи, тобто активно втручатися в процес правосуддя, ми жодним чином не зможемо забезпечити виконання цієї конституційної функції. Але йдеться не тільки про руйнацію Верховного Суду, а й про руйнацію всієї судової системи».

Упродовж майже годинного спілкування з Головою Верховного Суду України та головою Ради суддів України представники мас-медіа мали можливість отримати відповіді на інші запитання, що стосуються проблем судово-правової реформи в Україні, а також ознайомитись із наданими їм документами, що проливають світло на справжні наміри деяких псевдореформаторів судової системи. Прес-реліз конференції пропонуємо вашій увазі.

Сьогодні як ніколи реальним є встановлення на законодавчому рівні неконституційного контролю за судами і суддями, системи протиправного втручання в їх діяльність, повної руйнації судової системи України, політизації, «приватизації» та комерціалізації судів, їх залежності.

Певні сили активізували намагання неправовим способом домогтися ухвалення парламентом антиконституційного закону про судоустрій та статус суддів, прийняття якого підірве підвалини України як демократичної та правової держави, поставить під пряму загрозу дію принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), відкриє шлях до правового свавілля та політичного волюнтаризму.

Йдеться про підготовлений для розгляду Верховною Радою України у другому читанні проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який Президент України, керуючись принципом «послідовності», спочатку вніс (грудень 2006 р.), потім – відкликав (квітень 2007 р.), зрештою – підтримав, залишивши відкликаним (червень 2008 р.).

18 червня 2008 р. Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя прийняв рішення рекомендувати парламенту розглянути у другому читанні проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», підготовлений на базі двох законопроектів з питань судоустрою та статусу суддів, внесених Президентом України до Верховної Ради України V скликання у грудні 2006 р.

У своєму листі від 17 червня 2008 р. Президент України висловив до парламенту прохання невідкладно розглянути цей законопроект і зазначив, що підтримує запропонований у ньому підхід до реформування судової системи, у тому числі перегляд повноважень Верховного Суду України.

Таке активне «просування» законопроекту створило у сфері правосуддя найнебезпечнішу ситуацію за всю новітню історію України, без перебільшення, поставило під загрозу існування української державності. Це зумовлюється неконституційністю законопроекту, його неприйнятністю через хибні та юридично необґрунтовані пропозиції, нелегітимним способом прийняття та вкрай негативними правовими, соціальними, політичними та економічними наслідками в разі реалізації його ключових положень.

1. Нелегітимний спосіб його прийняття, що означає створення нелегітимної нормативної бази для функціонування судової системи і ставить під сумнів легітимність здійснення правосуддя:

– народні депутати України 3 квітня 2007 р. проголосували у першому читанні внесені Президентом України законопроекти про судоустрій та статус суддів під час дії Указу Президента України № 264 від 2 квітня 2007 р. «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України», згідно з яким Верховна Рада України була неповноважною ухвалювати будь-які рішення, у тому числі законодавчого характеру. Тобто ці проекти у встановленому порядку не прийняті;

– відповідно до Регламенту Верховної Ради України законопроекти, не прийняті парламентом попереднього скликання за основу, вважаються знятими з розгляду і відкликаними;

– напередодні розгляду народними депутатами України цих законопроектів Президент України 2 квітня 2007 р. відкликав їх.

2. Неконституційність законопроекту, юридична необґрунтованість ключових його положень, їх суперечливість, невідповідність міжнародним вимогам до правосуддя:

– проект містить цілу низку положень, які суперечать Конституції України. У багатьох випадках неконституційність таких положень уже визнана Конституційним Судом України в інших справах;

– юридично необґрунтованими є положення законопроекту, які передбачають радикальну зміну системи судів України, додатково запроваджують велику кількість нових судових органів, позбавляють Верховний Суд України не тільки статусу найвищого судового органу (як це передбачено Конституцією України), а й фактично судового органу взагалі;

– проект містить низку положень, які виключають одне одного, створюють численні колізії тощо;

– авторами законопроекту проігноровано більшість принципових зауважень та пропозицій Венеціанської комісії.

1. Контроль за діяльністю судів і суддів, зокрема, шляхом установлення неконституційного механізму призначення суддів на адміністративні посади.

2. Забезпечення впливу певних осіб та політичних сил на вирішення судових справ шляхом запровадження неправових механізмів регулювання питань судоустрою та статусу суддів.

3. Отримання додаткових можливостей для застосування так званого адмінресурсу в політичній боротьбі, у тому числі під час проведення виборчих кампаній, зокрема шляхом протиправного наділення деяких органів та посадових осіб (Президента України, Вищої ради юстиції) неконституційними повноваженнями.

4. Усунення зі сфери правосуддя Верховного Суду України, який сьогодні «заважає» певним особам неправовим способом вирішувати економічні, політичні та інші особисті питання, шляхом фактичного (всупереч Конституції) позбавлення статусу найвищого судового органу держави.

1. Дестабілізація суспільної та політичної ситуації в країні.

2. Знищення незалежності судової влади, перетворення судів у «знаряддя» для задоволення приватних інтересів, політичної боротьби.

3. Руйнація цілісної судової системи, її розпад на автономні частини, що створить сприятливі передумови для її «приватизації» та політичного «поглинання».

4. Створення громіздкої, незрозумілої, штучно ускладненої системи судів, що істотно погіршить доступ людей до правосуддя, породить існування судів-двійників (це зумовить прийняття кількох протилежних судових рішень щодо одного й того ж предмета спору між тими самими сторонами, ускладнить визначення підсудності спору – люди змушені будуть «поневірятися» по судах, не розуміючи, який із них які спори розглядає. За проектом лише в обласному центрі може бути утворено 8 різних видів судів).

5. Унеможливлення забезпечення однакового застосування закону судами України, що означатиме встановлення в Україні «одеської», «закарпатської», «донецької», «київської» та іншої законності.

6. Погіршення, а деякою мірою навіть унеможливлення судового захисту громадян (на нормативному рівні закріплюється судова тяганина, що призведе до порушення розумних строків розгляду справ; створить сприятливі передумови для зовнішнього протиправного впливу на суди і суддів).

7. Значне збільшення кількості звернень громадян до Європейського суду з прав людини та інших міжнародних організацій внаслідок свідомого ухиляння держави від виконання у повному обсязі конституційного обов’язку щодо забезпечення прав і свобод людини (зокрема, через фактичне усунення Верховного Суду України від здійснення правосуддя і позбавлення його як найвищого судового органу держави повноваження «ставити правову крапку» у будь-якій судовій справі, розглянутій судами нижчого рівня).

Свою позицію щодо такого перебігу судової реформи судді Верховного Суду України висловили на екстрених зборах, які відбулися сьогодні, а Голова Верховного Суду України В. Онопенко звернувся з приводу загрози правосуддю та українській державності з відкритим листом до Президента України В. Ющенка.