01043, м. Київ, вул. П.Орлика, 4

тел./факс: 594-54-11, Е-mail: presa@scourt.gov.ua

12 жовтня 2012 року під головуванням Голови Верховного Суду України Петра Пилипчука відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду України.

Пленум вирішив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень частини першої та частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір», а саме ― термінів «місце розгляду справи» та «кошти на забезпечення здійснення правосуддя», застосованих у зазначених положеннях Закону.

Необхідність такого звернення, наголосив доповідач Перший заступник Голови Верховного Суду України Ярослав Романюк, обгрунтовується тим, що із прийняттям Закону України «Про судовий збір» між вищими спеціалізованими судами України та суб’єктом конституційного подання виникла неузгодженість щодо визначення суб’єкта отримання коштів від сплати судового збору при поданні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Відповідно до частини першої статті 9 вищеназваного закону судовий збір сплачується за місцем розгляду справи.

На практиці склалася ситуація, що судовий збір сплачується заявниками переважно за банківськими реквізитами вищих спеціалізованих судів, які відповідно до вимог процесуальних кодексів лише здійснюють вирішення питання про допуск справи до провадження, що, на думку суддів Верховного Суду України, не є її розглядом.

До того ж ситуація, коли вищі спеціалізовані суди, постановляючи ухвали про необхідність сплати судового збору на рахунки цих судів, указують розміри ставок судового збору, передбачені для подання заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України, призводить до подвійної оплати судового збору: на рахунки вищих спеціалізованих судів за допуск справи до провадження і на рахунок Верховного Суду за її розгляд, що істотно ущемляє права заявників.

Наявне також неоднозначне тлумачення положень частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» стосовно складових коштів судового збору, які спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя.

Так, у листі Міністерства фінансів України від 21 березня 2012 року
№ 31-07220-2-4/1735, адресованому Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Державній судовій адміністрації України, в частині, що стосується коштів судового збору, які спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, висловлено позицію, що витрати на забезпечення здійснення правосуддя включають не лише витрати, пов’язані з безпосереднім розглядом справ (на папір, поштові витрати, фіксування судового процесу тощо), а й оплату праці суддів за безпосереднє здійснення ними правосуддя.

Однак, на думку Верховного Суду України, такий підхід Міністерства фінансів України є помилковим, оскільки суперечить положенням Основного Закону України та не узгоджується з відповідними рішеннями Конституційного Суду України.

Адже суди як органи державної влади, зазначалося на Пленумі, апріорі не можуть бути суб’єктами отримання доходу і не мають будь-яких інших джерел отримання коштів, крім Державного бюджету України, оскільки здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, наголошується у конституційному поданні, вжите в частині другій статті 9 Закону України «Про судовий збір» поняття «забезпечення здійснення правосуддя» стосується саме забезпечення діяльності органів судової влади в цілому та судів як юридичних осіб публічного права зокрема.

Водночас поняття «суддівська винагорода суддям» та «заробітна плата працівників апарату судів» є категоріями економічних прав, гарантованих відповідними статтями Конституції України, тож мають бути захищеними видатками Державного бюджету України і не залежати від імовірності наповнення спецфонду бюджету.

У конституційному поданні також звернуто увагу на те, що порушення органами законодавчої та виконавчої влади базових принципів фінансування судів може викликати негативний суспільний резонанс. Адже створюється стійка суспільна ілюзія стосовно того, що реалізація владних повноважень суддями має на меті отримання ними відповідних доходів за рахунок судового збору з його платників, і що судді мають корпоративну зацікавленість у збільшенні ставок згаданого обов’язкового платежу.

Зважаючи на актуальність порушених питань для судових органів країни і для її громадян, судді Верховного Суду України вирішили звернутися до Конституційного Суду України за відповідними роз’ясненнями.

Також на Пленумі Верховного Суду України було визначено персональні склади Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України для розгляду конкретних справ, враховуючи, що ряд суддів цієї палати відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України не можуть брати участь у перегляді цих справ Верховним Судом України, як такі, що брали участь у їх перегляді в суді касаційної інстанції.