Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен громадянин має право звернутися до суду за захистом прав і свобод, якщо ці права чи свободи порушені або порушуються, створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду на підставі ч. 1 ст. 136 ЦПК України у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 2 жовтня 2003 р.
(в и т я г)

У березні 2002 р. М. звернулася до суду із заявою про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 29 травня 2001 р. Путивльський районний суд Сумської області виніс постанову про порушення кримінальної справи проти неї, а 31 січня 2002 р. Апеляційний суд Сумської області скасував зазначену постанову районного суду й провадження в справі закрив. Позивачка просила суд стягнути на її користь 7 тис. 464 грн. як компенсацію за завдану моральну шкоду.

Суддя Путивльського районного суду ухвалою від 10 квітня 2002 р., залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 3 червня 2002 р., відмовив у прийнятті заяви М. на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК України.

У касаційній скарзі М. порушила питання про скасування ухвал місцевого та апеляційного судів, мотивуючи це порушенням судами норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи М. у прийнятті заяви як такої, що не підлягає розгляду в суді відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК, суд виходив із того, що згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте наведене судами обгрунтування правового висновку, покладеного в основу постановлених судових рішень, не повною мірою узгоджується з нормами чинного законодавства та рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. 9-зп (справа за зверненнями жителів м. Жовті Води).

Згідно з п. 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Крім того, вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що ч. 1 ст. 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначеною нормою суди зобов’язано приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції не може бути обмежене.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановлені судами ухвали скасувала, справу направила на новий судовий розгляд, зазначивши, що суду слід з’ясувати характер та зміст заявлених М. вимог і залежно від цього прийняти відповідне рішення.