Незалежність суддів

і моральні засади суддівської професії

 

В.В. Городовенко,

суддя Мелітопольського міського суду

Запорізької області

 

По­бу­до­ва де­мо­кра­тич­ної, соціаль­ної, пра­во­вої дер­жа­ви не­мож­ли­ва без існу­ван­ня в ній силь­ної не­за­леж­ної су­до­вої вла­ди. Як­що суд як ор­ган, що роз­гля­дає кримінальні та цивільні спра­ви, не бу­де не­за­леж­ним, то не мо­же бу­ти й мо­ви про об’єктивність, не­упе­ред­женість у вирішенні цих справ. Про­ве­дені в Ук­раїні за­хо­ди що­до ре­фор­му­ван­ня су­до­вої си­с­те­ми ще раз підтвер­д­жу­ють, що в дер­жаві за­кла­да­ють­ся міцні підва­ли­ни для фор­му­ван­ня де­мо­кра­тич­но­го суспільст­ва, в яко­му ос­нов­ни­ми ком­по­нен­та­ми дер­жав­ної вла­ди є вла­да за­ко­ну, не­за­лежність і не­упе­ред­женість су­ду. Як вірно за­зна­чає В. Ти­за, з не­за­лежністю су­ду тісно пов’яза­на су­до­ва ети­ка, і важ­ко го­во­ри­ти про од­не, не зга­ду­ю­чи іншо­го. За­кон є обітни­цею, яка скла­дається з не­упе­ред­же­ності [1].

Ста­в­лен­ня до су­ду як до найс­пра­вед­ливішо­го ор­га­ну, що здійснює пра­во­суд­дя, у свідо­мості гро­мадсь­кості фор­мується з уя­в­лень ок­ре­мих лю­дей про про­фесійні й мо­ральні якості кон­крет­но­го судді. Без­пе­реч­но, спра­вед­ли­ве вирішен­ня спра­ви не­за­леж­ним і не­упе­ред­же­ним су­дом зу­мо­в­люєтьcя не тільки об’єктив­ни­ми, а й суб’єктив­ни­ми чин­ни­ка­ми: мо­раль­ни­ми яко­стя­ми са­мо­го судді, йо­го здат­ністю про­ти­с­то­я­ти ти­с­ку гро­мадсь­кості, ЗМІ, всіх, хто на­ма­гається втру­ча­тись у про­це­су­аль­ну діяльність. У цьо­му сенсі слід по­го­ди­ти­ся з Н. Ра­дут­ною, яка ствер­д­жує, що знач­на роль у ре­алізації фа­к­то­ра не­за­леж­ності суддів на­ле­жить рівню пра­во­вої та мо­раль­ної свідо­мості слу­жи­телів пра­во­суд­дя [2]. От­же, не мож­на го­во­ри­ти про не­за­лежність судді, не вра­хо­ву­ю­чи пи­тан­ня мо­раль­них за­сад суддівської про­фесії.

На важ­ли­во­му зна­ченні мо­раль­них за­сад у діяль­ності судді ак­цен­тується ува­га й у міжна­род­но-пра­во­вих ак­тах. Так, у ст. 10 Ос­нов­них прин­ципів не­за­леж­ності су­до­вих ор­ганів (схва­лені ре­зо­люціями Ге­не­раль­ної Асамб­леї ООН від 29 ли­с­то­па­да і 13 груд­ня 1985 р.) пе­ре­дба­че­но, що судді по­винні ма­ти ви­сокі мо­ральні якості та здібності, а та­кож відповідну підго­тов­ку і кваліфікацію в га­лузі пра­ва [3]. Ана­логічне по­ло­жен­ня закріпле­не і в Ре­ко­мен­дації № R(94)12 Коміте­ту Міністрів державам—членам Ра­ди Євро­пи що­до не­за­леж­ності, дієвості та ролі суддів (схваленій 13 жовт­ня 1994 р.), у п. 2с якої ска­за­но, що всі рішен­ня що­до про­фесійної кар’єри суддів по­винні грун­ту­ва­ти­ся на об’єктив­них кри­теріях, а відбір і кар’єра суддів — на їхніх за­слу­гах, кваліфікації, чес­ності, здібно­стях та вмінні [4].

На важ­ли­вості для судді мо­раль­них яко­стей на­го­ло­шу­вав ще Ари­сто­тель. В «Афінській політії» він пи­сав, що суд­дя­ми мо­жуть бу­ти лю­ди віком стар­ше трид­ця­ти років за умо­ви, що во­ни не є дер­жав­ни­ми борж­ни­ка­ми і не по­збав­­лені гро­ма­дянсь­кої честі [5].

Звер­та­ю­чись до досвіду за­рубіжних країн, слід за­зна­чи­ти, що в США діє Ко­декс су­до­вої ети­ки, що містить прин­ци­пи, яких зо­бов’яза­ний до­дер­жу­ва­ти суд­дя:

1. Суд­дя по­ви­нен зберіга­ти чесність і не­за­лежність су­до­вої вла­ди.

2. Суд­дя не по­ви­нен вчи­ня­ти не­на­лежні дії у своїй діяль­­ності і до­пу­с­ка­ти сумнівну по­ведінку.

3. Суд­дя по­ви­нен ви­ко­ну­ва­ти по­са­дові обов’яз­ки не­упе­ред­же­но і сумлінно.

4. Суд­дя по­ви­нен ре­гу­ляр­но по­да­ва­ти звіти про свої при­бут­ки, які він от­ри­мав за пра­во­ву та по­за­су­до­ву діяльність.

5. Суд­дя не по­ви­нен втру­ча­ти­ся в політич­ну діяльність [6].

Аналіз цих по­ло­жень дає мож­ливість дійти вис­нов­ку, що судді США на­ма­га­ють­ся ство­ри­ти пра­вові підста­ви для усу­нен­ня будь-яких сумнівів що­до їхньої спра­вед­ли­вості й не­упе­ред­же­ності при вирішенні справ (на­дан­ня звітів про при­бут­ки), в той же час суспільст­вом ство­рені та­кож мож­ли­вості для за­без­пе­чен­ня не­за­леж­ності су­ду, сумлін­но­го ви­ко­нан­ня суд­дя­ми своїх обов’язків, до­т­ри­ман­ня при­ся­ги судді (на­леж­не фінан­со­ве за­без­пе­чен­ня, інші со­ціаль­ні га­рантії).

В Англії не­за­лежність суддів бу­ла про­го­ло­ше­на кон­сти­туційним ак­том 1701 р., відповідно до яко­го во­ни при­зна­ча­ють­ся довічно й обійма­ють свої по­са­ди, «по­ки по­во­дять­ся до­б­ре». По­ряд із політич­ни­ми і кон’юн­к­тур­ни­ми мірку­ван­ня­ми при при­зна­ченні суддів прий­ня­то вра­хо­ву­ва­ти мо­раль­ну та діло­ву ха­ра­к­те­ри­сти­ки кан­ди­да­та. При цьо­му мо­раль­ності май­бут­нь­о­го судді на­дається ве­ли­ке зна­чен­ня. При­род­но, що при оціню­ванні мо­раль­них яко­стей ви­хо­дять із кри­теріїв за­галь­но­прий­ня­тої мо­ралі, хо­ча та­ке по­нят­тя, як осо­би­ста чесність, вра­хо­вується в усіх ви­пад­ках. До по­ведінки судді в при­ват­но­му житті ви­су­ва­ють­ся до­сить ви­сокі ви­мо­ги. Так, в од­но­му ви­пад­ку бу­ло від­мо­в­ле­но у при­зна­ченні кан­ди­да­ту на по­са­ду судді у зв’яз­ку з роз­бе­ще­ним, «ди­ким» осо­би­стим жит­тям (свят­ку­ю­чи день на­род­жен­ня, він на­ма­гав­ся залізти на ко­ло­ну) [7].

У Ка­наді ідея роз­роб­лен­ня Ко­де­к­су су­до­вої по­ведінки для фе­де­раль­них суддів ви­ни­к­ла при­близ­но в 1973 р. Її об­го­во­рю­ва­ли май­же 20 років, у ре­зуль­таті чо­го у ве­ресні 1995 р. Ка­надсь­ка Ра­да суддів роз­ро­би­ла Зве­ден­ня прин­ципів су­до­вої по­ведінки, ме­та яко­го — до­по­ма­га­ти суд­дям вирішу­ва­ти етичні та про­фесійні ди­ле­ми, а гро­мадсь­кості — усвідо­м­лю­ва­ти свої за­конні очіку­ван­ня що­до суддів, ко­ли ті ви­ко­ну­ють дер­жавні обов’яз­ки і жи­вуть як чле­ни своїх гро­мад. Зве­ден­ня вклю­чає такі прин­ци­пи: обов’язок судді бра­ти участь у вста­но­в­ленні, підтри­манні та за­без­пе­ченні до­дер­жан­ня ви­со­ких стан­дартів по­ве­дін­ки і са­мо­му пер­со­наль­но їх до­дер­жу­ва­ти; мо­раль­на цілісність, гідність та чесність; обов’язок слу­ха­ти з на­леж­ним терпінням, ста­ви­ти­ся до лю­дей з по­ва­гою; пун­к­ту­альність і ста­ранність то­що [8].

Слуш­ною є дум­ка Д. При­ти­ки про те, що для біль­шості країн світу, де на­гро­мад­же­ний ба­га­тий досвід діяль­ності не­за­леж­ної су­до­вої вла­ди і нор­ми про­фесійної ети­ки суддів ор­ганічно увійшли в пра­к­ти­ку та свідомість пред­став­ників су­до­вих ус­та­нов, ця про­б­ле­ма, ма­буть, не є та­кою ак­ту­аль­ною, як для дер­жав, що тільки ста­ють на шлях де­мо­кра­тич­но­го вільно­го роз­вит­ку [9]. 

Як за­зна­чається в юри­дичній літе­ра­турі, суддівська спільно­та Росії відчу­ла гос­тро­ту за­зна­че­ної про­б­ле­ми на по­чат­ку 90-х років ХХ ст. Тоді й ви­ни­к­ла ідея прий­нят­тя Ко­де­к­су честі судді, який би ви­зна­чив рам­ки служ­бо­вої та по­за­служ­бо­вої по­ведінки судді, йо­го бут­тя все­ре­дині суд­дівської спільно­ти і суспільст­ва в ціло­му [10].

Проб­ле­ма суддівської ети­ки є до­сить гос­трою і для Ук­раїни. Суд­дею, тоб­то осо­бою, яка здійснює пра­во­суд­дя, мо­же бу­ти не тільки про­фесіонал, зна­вець пра­ва, а по­рядна, чес­на, ви­со­ко­мо­раль­на лю­ди­на. До­реч­но за­зна­чає В. Єв­до­ки­мов, що про­цес фор­му­ван­ня про­фесійно­го кор­пу­су суддів з ви­со­ки­ми мо­раль­ни­ми яко­стя­ми ду­же склад­ний і вод­но­час ще не­до­с­тат­ньо внор­мо­ва­ний. Добір кан­ди­да­та на по­са­ду судді не по­ви­нен об­ме­жу­ва­ти­ся тільки складан­ням кваліфікаційно­го ек­за­ме­ну з цивільно­го, кри­міналь­но­го, про­це­су­аль­но­го та інших га­лу­зей пра­ва. Ре­ко­мен­ду­ва­ти на по­са­ду судді слід то­го кан­ди­да­та, який має не тільки відповідні про­фесійні знан­ня, а й ви­сокі мо­ральні та не­обхідні для ви­ко­нан­ня обов’язків судді осо­бисті якості [11].

Аналіз чин­но­го за­ко­но­дав­ст­ва Ук­раїни свідчить про на­явність про­га­лин у цьо­му пи­танні. Так, відповідно до ст. 5 За­ко­ну від 15 груд­ня 1992 р. «Про ста­тус суддів» суд­дя не мо­же на­ле­жа­ти до політич­них партій та профспілок, бра­ти участь у будь-якій політичній діяль­ності, ма­ти пред­став­ниць­кий ман­дат, обійма­ти будь-які інші оп­ла­чу­вані по­са­ди, ви­ко­ну­ва­ти до­дат­ко­ву оп­ла­чу­ва­ну ро­бо­ту, крім на­у­ко­вої, ви­к­ла­даць­кої і твор­чої. Бе­зу­мов­но, не­за­лежність су­ду і політичні при­страсті судді є по­нят­тя­ми не­сумісни­ми, оскільки іна­кше ніве­люється прин­цип не­за­леж­ності суддів та підко­рен­ня їх тільки за­ко­нові. Але не менш важ­ли­ви­ми є й мо­ральні якості судді. Про­те на­зва­ним За­ко­ном, у то­му числі ст. 7, в якій ідеть­ся про пра­во на зай­нят­тя су­до­вої по­са­ди, не пе­ре­дба­че­но відповідних ви­мог до кан­ди­датів на цю по­са­ду.

За­галь­но­прий­ня­тою є дум­ка, що ст. 4 За­ко­ну Російсь­кої Фе­де­рації від 26 черв­ня 1992 р. «Про ста­тус суддів у Ро­сійській Фе­де­рації», якою вста­но­в­ле­но ви­мо­ги до кан­ди­датів на по­са­ду судді (суд­дею мо­же бу­ти гро­ма­дя­нин Російсь­кої Фе­де­рації, який до­сяг віку 25 років, має ви­щу юри­дич­ну освіту, стаж ро­бо­ти з юри­дич­ної про­фесії не мен­ше п’яти років, не скоїв вчинків, що ганьб­лять йо­го, склав кваліфі­каційний іспит і одер­жав ре­ко­мен­дацію ква­лі­­фікаційної ко­легії суддів), є більш до­с­ко­на­лою що­до вра­ху­ван­ня мо­раль­них яко­стей. Бе­зу­мов­но, по­нят­тя «вчин­­ки, що ганьб­лять йо­го» є оціноч­ним, має суб’єктив­ний ха­ра­к­тер, про­те са­ме особ­ли­вий ста­тус судді ви­ма­гає, на на­шу дум­ку, ви­зна­чен­ня на за­ко­но­дав­чо­му рівні ви­мо­ги що­до не­до­пу­щен­ня та­ких вчинків кан­ди­да­том на по­са­ду судді. Та­ке по­ло­жен­ня має бу­ти пе­ре­дба­че­не в ч. 1 ст. 7 За­ко­ну Ук­раїни «Про ста­тус суд­дів».

Добір кан­ди­датів на по­са­ду судді — це са­ме той етап, ко­ли не­обхідно зва­жа­ти на всі чин­ни­ки, які мо­жуть впли­ну­ти на не­упе­ред­женість май­бут­нь­о­го судді при здійс­ненні пра­во­суд­дя. То­му до скла­дан­ня іспи­ту в квалі­фі­каційній комісії суддів що­до кан­ди­да­та на за­зна­че­ну по­са­ду ма­ють здійсню­ва­ти­ся відповідні пе­ревірки, не­обхідність та по­ря­док про­ве­ден­ня я­ких по­винні бу­ти пе­ре­дба­чені за­ко­но­дав­ст­вом Ук­раїни. Ча­с­ти­ною 6 ст. 27 За­ко­ну від 2 лю­­то­го 1994 р. «Про кваліфікаційні комісії, ква­лі­фіка­ційну ате­стацію і ди­с­циплінар­ну відпові­даль­ність суддів судів Ук­раїни» пе­ре­дба­че­но ли­ше за­галь­не пра­ви­ло про те, що при вирі­шенні пи­тан­ня про ре­ко­мен­дацію кан­ди­да­та для об­ран­ня на по­са­ду судді крім ре­зуль­татів кваліфікаційно­го ек­за­ме­ну потрібно вра­хо­ву­ва­ти не тіль­ки рівень йо­го спеціаль­них знань, а й осо­бисті та мо­ральні йо­го якості.

Згідно із за­ко­но­дав­ст­вом впер­ше при­зна­че­ний суд­дя в уро­чистій об­ста­новці скла­дає при­ся­гу та­ко­го змісту: «Уро­чи­сто при­ся­гаю чес­но і сумлінно ви­ко­ну­ва­ти обо­в’яз­­ки судді, здійсню­ва­ти пра­во­суд­дя, підко­ря­ю­чись тільки зако­ну, бу­ти об’єктив­ним і спра­вед­ли­вим». По­ру­шен­ня суд­дею при­ся­ги є підста­вою для при­пи­нен­ня йо­го пов­но­ва­жень. На жаль, за ос­танні чо­ти­ри ро­ки в Ук­раїні 40 суддів бу­ло звільне­но з по­сад са­ме за по­ру­шен­ня при­ся­ги [12]. У той же час се­ред обов’язків суддів, пе­ре­дба­че­них ст. 6 За­ко­ну «Про ста­тус суддів», є обов’язок не до­пу­с­ка­ти вчинків та будь-яких дій, які ганьб­лять зван­ня судді і мо­жуть ви­к­ли­ка­ти сумнів у йо­го об’єктив­ності, не­упе­ред­же­ності та не­за­леж­ності. По­ру­шен­ня цьо­го обов’яз­ку відповідно до ст. 31 на­зва­но­го За­ко­ну є підста­вою для при­тяг­нен­ня судді до ди­с­циплінар­ної відповідаль­ності. Ці дві підста­ви є ду­же схо­жи­ми з по­гля­ду їх фа­к­тич­но­го скла­ду, оскільки здійснен­ня під час ви­ко­нан­ня своїх служ­бо­вих обов’язків та­ких вчинків і дій є не чим іншим, як по­ру­шен­ням суд­дею при­ся­ги (у разі, ко­ли такі вчин­ки ма­ли місце по­за служ­бо­вою діяль­ністю, го­во­ри­ти про по­ру­шен­ня при­ся­ги судді про­б­­ле­ма­тич­но).

Ще на­прикінці XIX ст. за­ко­но­дав­ст­вом Росії бу­ло пе­ре­дба­че­но мож­ливість звільнен­ня судді за не­доліки на службі, які хоч і не спри­чи­ня­ли усу­нен­ня йо­го з по­са­ди за су­дом, про­те свідчи­ли про невідповідність вин­но­го в них судді ста­но­ви­щу, яке він зай­мав, за не­сумісні з мо­рал­лю й негідні вчин­ки по­за служ­бою [13].

Закріплен­ня у ст. 14 За­ко­ну Російсь­кої Фе­де­рації «Про ста­тус суддів у Російській Фе­де­рації» та­кої підста­ви при­пи­нен­ня пов­но­ва­жень судді, як скоєння вчин­ку, що гань­бить честь і гідність судді або при­мен­шує ав­то­ри­тет су­до­вої вла­ди, є до­сить слуш­ною по­зицією за­ко­но­дав­ця.

Вірно за­зна­чає В.Ф. Бой­ко, що ав­то­ри­тет су­ду, йо­го рішень ба­га­то в чо­му за­ле­жить і від ав­то­ри­те­ту судді, оцінки йо­го по­ведінки — як у сфері су­до­чин­ст­ва, так і по­за ме­жа­ми су­до­вої діяль­ності[14]. То­му, без­у­мов­но, прий­нят­тя Ко­де­к­су честі судді спри­я­ло б зміцнен­ню ав­то­ри­те­ту су­до­вої вла­ди в суспільстві.

В Ук­раїні з ура­ху­ван­ням досвіду суддівських співто­ва­риств Ка­на­ди, Російсь­кої Фе­де­рації, США та інших дер­жав роз­роб­ле­но тим­ча­со­вий текст Ко­де­к­су про­фесійної ети­ки судді, який прий­ня­то за ос­но­ву 15 груд­ня 1999 р.
IV 3’їздом суддів Ук­раїни. Тим­ча­со­во за­твер­д­же­на 24 лю­то­го 2000 р. Ра­дою Суддів Ук­раїни ре­дакція цьо­го Ко­де­к­су містить 12 ста­тей, які рег­ла­мен­ту­ють ос­новні пра­ва та обов’яз­ки судді.

На на­шу дум­ку, Ко­декс по­ви­нен бу­ти до­пов­не­ний стат­тею, що пе­ре­дба­чає відповідальність за йо­го по­ру­шен­ня, та­ко­го змісту:

«Відповідальність за по­ру­шен­ня ви­мог Ко­де­к­су про­фесійної ети­ки судді».

За здійснен­ня по­са­до­во­го чи іншо­го про­ступ­ку, що гань­бить честь, гідність судді, підри­ває ав­то­ри­тет су­до­вої вла­ди, суд­дя не­се відповідальність відповідно до чин­но­го за­ко­но­дав­ст­ва при до­т­ри­манні вста­но­в­ле­них га­рантій йо­го не­за­леж­ності та не­до­тор­кан­ності.

 

S u m m a r y

The  article  is  dedicated  to  the  problem  of defining  correlation  between  judiciary  independence  and  judicial  ethics, in  particular, how  state  of  legal  and ethical  mind   influence  the  independence  of  judicial  power  at  all. Relevant  changes  to  be introduced  into  the  current  legislature  pertaining  to   ensuring  judges’ liability  for  violation  of requirements  of  professional  ethics  are  proposed  and  motivated  by  the  author.