ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
При призначенні покарання суд не може визнати обтяжуючими обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК України
 
 

При призначенні покарання суд не може визнати обтяжуючими обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
від 16 січня 2003 р.
(в и т я г)

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2001 р. К. засуджено за ч. 1 ст. 271 КК на два роки обмеження волі. Цим же вироком постановлено стягнути з К. на користь О. на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 6 березня 2002 р. вирок залишено без зміни.

К. визнано винуватим у тому, що він, будучи виконавчим директором підприємства, порушив вимоги законодавства про охорону праці, не забезпечив додержання правил техніки безпеки (ст. 20 Закону від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці»), внаслідок чого О. під час роботи на фрезерному верстаті отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник засудженого посилався на те, що злочин К. вчинено з необережності у формі злочинної недбалості, що суд обрав максимальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 271 КК, не врахувавши всі пом’якшуючі покарання обставини, і просив змінити судові рішення, призначивши більш м’яке покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника щодо висловлених у касаційній скарзі доводів, пояснення потерпілого, який просив залишити цю скаргу без задоволення, думку прокурора про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, пом’якшити засудженому покарання і визначити його у виді виправних робіт, а також перевіривши матеріали справи та наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.

Як видно з вироку, висновку про доведеність вини К. у вчиненні зазначеного злочину суд дійшов на підставі досліджених ним доказів. Дії К. кваліфіковано правильно. Рішення суду в частині кваліфікації злочину не оспорюються.

Водночас, вирішуючи питання про міру покарання, суд не взяв до уваги того, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 65 КК при призначенні покарання враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання. Винній особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 зазначеної статті). Із вироку вбачається, що К. було обране максимальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 271 КК. Своє рішення суд мотивував тим, що засуджений не визнав свою вину, у вчиненому не розкаявся, негативно характеризується за місцем роботи, раніше вчинив злочин.

Проте відповідно до чинного законодавства (ст. 67 КК) такі обставини, як невизнання особою вини у вчиненні злочину і те, що вона в ньому не розкаялася, не можуть розглядатись як такі, що обтяжують покарання. Негативна характеристика з місця роботи належним чином не завірена.

Суд також безпідставно послався на те, що К. раніше вчинив злочин. Із матеріалів справи видно, що попередню справу щодо нього було закрито на підставі акта амністії і винним у вчиненні злочину він за вироком суду не визнавався.

Крім того, при призначенні К. покарання не було враховано стан його здоров’я (згідно з довідкою поліклініки, він має захворювання серця).

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що максимальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 271 КК, за якою було засуджено К., призначено з порушенням вимог кримінального закону. У зв’язку з цим судове рішення змінено, міру покарання пом’якшено до двох років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у доход держави 20 % заробітку.

© 2024. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком