Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначено умов, за яких один із членів сім’ї може отримати більшу або меншу частку в приватизованому житлі. Частки в жилому приміщенні кожного з повнолітніх членів сім’ї, яким передається у власність займана квартира (будинок), є рівними

Ухвала Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
від 2 червня 2004 р.
(в и т я г)

У серпні 2000 р. Ш.Б. звернувся з позовом до Д.В. та Д.І. про визнання договору дарування 1/4 квартири в м. Одесі недійсним та виселення Д.І. з квартири, зазначаючи, що 26 липня 1993 р. ця квартира була приватизована Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. на праві спільної сумісної власності.

У травні 2000 р. Ш.Б. дізнався від своєї матері, Д.В., що вона 16 серпня 1996 р. подарувала 1/4 квартири своєму чоловікові, Д.І., який на підставі зазначеного договору дарування був прописаний у спірній квартирі.

Відповідачі позов не визнали й звернулися із зустрічним позовом про визнання за Д.І. права власності на 1/4 квартири, мотивуючи позовні вимоги тим, що на день її приватизації Д.В., Ш.Б., Ш.О. та Ш.Я. мали рівні частки в спільній сумісній власності. Оскільки свою частку Д.В. подарувала Д.І., за ним і слід визнати право власності.

Жовтневий районний суд м. Одеси рішенням від 23 березня 2001 р. в позові Ш.Б. та у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 17 липня 2001 р. зазначене рішення районного суду скасував і постановив нове, яким позов Ш.Б. задовольнив: визнав недійсним договір дарування від 16 вересня 1996 р. та постановив виселити Д.І. зі спірної квартири.

У касаційній скарзі Д.В. та Д.І. просили скасувати рішення апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, послався на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Питання про визначення часток у спільній сумісній власності у встановленому законом порядку між співвласниками не вирішувалося.

Крім того, оскільки частки кожного зі співвласників у приватизованій квартирі не визначені, відчуження частки спільної сумісної власності в квартирі в будь-який спосіб без згоди інших співвласників є порушенням прав співвласників квартири відповідно до п. 5 ст. 4 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про власність», а договір дарування від 16 вересня 1996 р. укладено з порушенням ч. 1 ст. 55 Закону від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» та п. 30 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена наказом від 14 червня 1994 р. № 18/5 ^*; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за № 152/361).

Однак із таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не грунтується на законі.

Відповідно до ст. 12 Закону від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон № 2482-ХІІ) власник приватизованого майна має право розпоряджатися квартирою на свій власний розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, укласти інші угоди, не заборонені законом.

Як встановив суд першої інстанції, Д.В. 16 вересня 1996 р. уклала договір дарування, відповідно до якого передала 1/4 квартири у власність Д.І. на підставі свідоцтва про право власності на житло. Згідно із зазначеним свідоцтвом, власниками квартири на той час були Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Внаслідок цього Д.В. вважала, що вона мала рівне з іншими членами сім’ї право на спірну квартиру.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у тому числі тих, що тимчасово відсутні й за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки Законом № 2482-ХІІ не визначено умов, за яких один із членів сім’ї матиме більшу або меншу частку в приватизованому житлі, то частка кожного є рівною.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що в цьому конкретному випадку неможливе відчуження частини квартири шляхом дарування своєї частки в жилому приміщенні обдарованому.

Згідно зі ст. 338 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо останнє постановлене відповідно до закону і було скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є обгрунтованим і відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а суд апеляційної інстанції скасував його помилково, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу Д.В. та Д.І. задовольнила, рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2001 р. скасувала, а рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 23 березня 2001 р. залишила в силі.

^* Наказ втратив чинність на підставі наказу від 3 березня 2004 р. № 20/5 (яким затверджено Інструкцію в новій редакції, зареєстровану в Міністерстві юстиції України того ж дня за № 283/8882), але був чинним на час розгляду спірних правовідносин.