Суди не встановили факту укладення між сторонами договору купівлі-продажу з дотриманням обов’язкової нотаріальної форми, тому висновок суду про те, що часткове отримання коштів за цим договором є завдатком, не можна визнати правильним

Ухвала Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
від 19 серпня 2004 р.
(в и т я г)

У липні 2002 р. К.Н. та К.О. звернулися з позовом до В.О. і В.М. про виселення і відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зазначаючи, що 29 жовтня 1998 р. між К.Н. та В.О. було укладено угоду в простій письмовій формі про купівлю-продаж квартири у м. Вінниці. Через відсутність коштів на придбання квартири відповідачка В.О. передала позивачці К.Н. 2 тис. дол. США завдатку з умовою, що до 1 лютого 1999 р. вона, В.О., поверне 1 тис. дол. США, а до 1 травня того ж року — ще 5 тис. 600 дол. США. Після укладення такої угоди відповідачка із сім’єю вселилася до зазначеної квартири, 1 лютого 1999 р. сплатила 1 тис. дол. США, а в подальшому відмовилась як виконувати умови договору, так і залишити квартиру.

У жовтні 2002 р. В.О. і В.М. звернулися із зустрічним позовом до К.Н. та К.О. про стягнення 21 тис. 900 грн., зазначаючи, що 29 жовтня 1998 р. уклали з останніми угоду про придбання квартири. На виконання цієї угоди 29 жовтня 1998 р. передали відповідачці 2 тис. дол. США, а 9 лютого 1999 р. — ще 1 тис. дол. США. Після вселення до квартири в листопаді 1998 р. їм стали відомі подробиці, які К.Н. не повідомила при укладенні угоди. Оскільки повернути кошти К.Н. відмовилась, вони залишилися проживати в квартирі.

Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 4 грудня 2002 р. позов К.Н. та К.О. задовольнив, постановивши: виселити В.О. і В.М. з усіма членами сім’ї, що проживають із ними, зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення; стягнути з В.О. на користь К.Н. 1 тис. 799 грн. та 3 тис. грн. у рахунок оплати комунальних послуг і для відшкодування судових витрат та моральної шкоди. Позов В.О. і В.М. суд задовольнив частково: постановив стягнути з К.Н. суму завдатку в розмірі 15 тис. 900 грн. та 700 грн. для відшкодування судових витрат.

Апеляційний суд Вінницької області рішенням від 5 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції в частині стягнення з К.Н. на користь В.О. і В.М. завдатку та судових витрат скасував, позов у цій частині залишив без задоволення, а також скасував це рішення в частині стягнення з В.О. і В.М. на користь К.Н. та К.О. 3 тис. грн. для відшкодування моральної шкоди, у задоволенні позову в цій частині теж відмовив.

У касаційній скарзі К.Н. та К.О. просили скасувати рішення апеляційного суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права. В.О. і В.М., пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просили в касаційній скарзі змінити рішення суду по суті справи, не передаючи її на новий розгляд.

Ознайомившись із матеріалами справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами мала місце домовленість про укладення договору купівлі-продажу квартири, однак самого договору укладено не було, тому права власності на спірне жиле приміщення відповідачі не набули, а сплачений ними на підтвердження укладення договору та забезпечення його виконання завдаток підлягає поверненню.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції й постановляючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку щодо відповідальності В.О. і В.М. за невиконання договору. У зв’язку з цим на підставі ч. 2 ст. 195 ЦК завдаток залишається у сторони, яка його отримала. Однак із таким висновком погодитися не можна.

Згідно з вимогами пунктів 3, 4 ст. 2021 ЦПК при ухваленні рішення суд встановлює характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини.

На порушення зазначених вимог закону суд належним чином не встановив характеру правовідносин, що виникли, та не визначився з правовою нормою, якою ці правовідносини врегульовані.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, виходили з того, що передана за договором від 29 жовтня 1998 р. К.Н. грошова сума є завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 ЦК ^* завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і для забезпечення його виконання. За змістом указаної статті завдатком може забезпечуватися тільки дійсне зобов’язання, тому правила ч. 2 ст. 195 цього Кодексу про залишення завдатку особі, яка його одержала, застосовується у випадках, коли договір було укладено, але сторона ухиляється від його виконання.

У зазначеному випадку суди не встановили факту укладення договору купівлі-продажу з дотриманням обов’язкової для цього нотаріальної форми, тому висновок апеляційного суду про те, що одержана К.Н. грошова сума є завдатком, який залишається у неї в результаті відмови В.О. виконати угоду, є помилковим.

При розгляді справи суди не врахували того факту, що грошова сума, передана К.Н. і зазначена в позовній заяві В.О. та В.М., указана в іноземній валюті, що суперечить положенням Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України.

Крім того, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 (зі змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або іншим законодавством. Суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються; чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин; коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках; коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду; чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру; з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи заподіяну моральну шкоду (пункти 4, 5 зазначеної постанови Пленуму).

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, на порушення вимог статей 202, 2021, 203 ЦПК суд не з’ясував, у чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, не встановив, чи передбачено зазначеною нормою відшкодування моральної шкоди, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги В.О. й В.М. та К.Н. і К.О. задовольнила частково, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 грудня 2002 р. та Апеляційного суду Вінницької області від 5 березня 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

^* Новим положенням цивільного законодавства (порівняно з ЦК України 1963 р.) є доповнення правового регулювання завдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, що була передана боржником кредитору, в разі, коли є сумніви стосовно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема, внаслідок недотримання правил щодо простої письмової форми угоди про завдаток). У такому випадку внесена грошова сума визнається авансом.