У випадку, коли особа, щодо якої було застосовано відстрочку виконання вироку або умовне засудження, до постановлення вироку в першій справі вчинила інший злочин, за що її засуджено до покарання, яке належить відбувати реально, застосування принципів часткового чи повного складання призначених покарань на підставі ч. 3 ст. 42 КК України не допускається і кожен вирок виконується самостійно
Ухвала спільного засідання суддів Судової палати
у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України
від 24 січня 2003 р.
(в и т я г)
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 20 червня 2001 р. Г. засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на три роки позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч. 3 ст. 42 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання цього покарання та покарання за вироком від 28 березня 2001 р. йому остаточно призначено три роки два місяці позбавлення волі зі сплатою штрафу в розмірі 680 грн.
Г. визнано винуватим у тому, що 10 лютого 2001 р. приблизно о 23-й годині за попередньою змовою з Б. і Р. (теж засудженими у даній справі) повторно таємно викрав майно М. загальною вартістю 182 грн. 80 коп. із проникненням у будинок потерпілого.
У клопотанні заступник прокурора Запорізької області просить змінити вирок щодо Г. у частині призначеного засудженому покарання через неправильне застосування положення ч. 3 ст. 42 КК про часткове складання покарань, вважаючи, що даний вирок і вирок щодо Г. у першій справі виконуються самостійно.
Обговоривши наведені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України визнали, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі встановлено, що вироком у даній справі від 20 червня 2001 р. Г. засуджений до позбавлення волі за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. за злочин, що був вчинений до постановлення вироку від 28 березня 2001 р. у справі про умовне засудження Г. за ч. 1 ст. 81 КК 1960 р. відповідно до ст. 45 того ж Кодексу.
Застосувавши при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. принцип часткового складання покарань і визначивши його у виді реального позбавлення волі, суд тим самим скасував умовне засудження, застосоване до Г. попереднім вироком. Проте якихось передбачених частинами 5, 6 і 7 ст. 45 КК 1960 р. підстав для прийняття такого рішення у справі немає, і на них суд не послався. Вчинення ж злочину до постановлення вироку про умовне засудження як підстава для скасування умовного засудження кримінальним законом не передбачено.
Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 (з наступними змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вироку або умовне засудження, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів часткового чи повного складання призначених покарань на підставі ст. 42 КК не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. Таким чином, вироки щодо Г. мають виконуватися самостійно.
У зв’язку з допущеним порушенням норм кримінального закону істотно погіршено становище засудженого, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4004 КПК є підставою для зміни вироку.
Виходячи з наведеного спільне засідання суддів ухвалило: вирок суду Василівського районного суду Запорізької області від 20 червня 2001 р. щодо засудженого Г. змінити — виключити з нього рішення про призначення засудженому покарання на підставі ч. 3 ст. 42 КК шляхом часткового складання покарань (з урахуванням вироку у першій справі) у вигляді трьох років двох місяців позбавлення волі і вважати, що вироки щодо Г. від 28 березня і 20 червня 2001 р. мають виконуватися самостійно.