Обов’язок НАСК «Оранта» виплатити страхову суму є грошовим зобов’язанням, і при його несвоєчасному виконанні настають наслідки, передбачені ст. 214 ЦК України, згідно з якою боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування відсотків

Ухвала Cудової палати з цивільних справ Верховного Суду України
від 21 лютого 2002 р.
(в и т я г)

У квітні 2000 р. Б.Т. звернулася в суд із позовом про стягнення із Сарненського районного відділення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (далі — НАСК «Оранта») на її користь 4 тис. 100 грн. страхової суми державного обов’язкового страхування у зв’язку зі смертю її чоловіка — Б.А., який працював начальником спецвідділу підпорядкованої МВС України установи і помер 28 січня 1999 р. від гіпертонічної хвороби під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Посилаючись на те, що відповідач не виплачує їй страхову суму, позивачка збільшила свої позовні вимоги і просила стягнути з НАСК «Оранта» 5 тис. 395 грн. (страхову суму з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати).

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 24 травня 2000 р. позов задоволено: з НАСК «Оранта» на користь Б.Т. стягнуто 5 тис. 395 грн. страхової суми з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду від 17 липня 2000 р. рішення суду першої інстанції змінено: суму стягнення зменшено з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100 грн. У касаційній скарзі Б.Т. просить скасувати ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду і залишити без зміни рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судом положень статей 151, 161 ЦК, Закону від 7 березня 1996 р. «Про страхування», а також на невідповідність висновків суду касаційної інстанції дійсним обставинам справи.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни з таких підстав.

Дійшовши висновку про те, що НАСК «Оранта» у зв’язку з настанням страхового випадку (смерті працівника органів внутрішніх справ Б.А., застрахованого на умовах обов’язкового державного страхування) повинна була нарахувати і виплатити спадкоємцям померлого страхову суму в розмірі 4 тис. 100 грн., однак тривалий час такої виплати не здійснювала, районний суд, керуючись положеннями статей 161, 214 ЦК, правильно стягнув належну до виплати страхову суму з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати в розмірі 5 тис. 395 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції і зменшуючи суму стягнення з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100 грн., судова колегія в цивільних справах Рівненського обласного суду виходила з положень ст. 41 Закону «Про страхування», відповідно до якої страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава — за зобов’язаннями страховика; а також із того, що НАСК «Оранта» не винна у несвоєчасній виплаті страхової суми, а тому відповідно до ст. 209 ЦК вона не повинна нести відповідальність за затримку виплати страхових сум. При цьому судова колегія вказала на те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування ст. 214 ЦК.

Проте з таким висновком судової колегії в цивільних справах обласного суду погодитися не можна.

Стаття 209 ЦК стосується випадків невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань і не стосується проведення індексації належних до сплати страхових сум, які присудив суд. У зазначеному випадку мало місце грошове зобов’язання, виконання якого прострочив боржник — НАСК «Оранта».

Відповідно до п. 4 Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. № 59; з наступними змінами і доповненнями) виплата страхових сум провадиться у семиденний строк з дня отримання страховиком усіх необхідних документів від застрахованого (у разі загибелі — від його спадкоємців) та органів (підрозділів) внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 214 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування відсотків.

Змінюючи рішення районного суду і зменшуючи розмір стягуваної суми, суд касаційної інстанції порушив вимоги зазначеного закону і не врахував наявності факту прострочення боржником виконання грошового зобов’язання, а тому ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню.

Виходячи з наведеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду від 17 липня 2000 р. скасувала, а рішення Сарненського районного суду від 24 травня 2000 р. залишила в силі.