До одиноких матерів (звільнення яких з роботи з ініціативи роботодавця за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли можливе звільнення з обов’язковим працевлаштуванням) належать жінки, які не перебувають у шлюбі, і у свідоцтві про народження їхньої дитини відсутній запис про батька дитини або такий запис зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а також вдови та інші жінки, які виховують і утримують дитину самі

Ухвала судової палати з цивільних справ Верховного Суду України
від 7 лютого 2002 р.
(в и т я г)

У листопаді 2000 р. К. звернулася в суд із позовом до ВАТ «Львівський мехсклозавод» (далі — ВАТ) про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. На обгрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що працювала у відповідача складальницею шихти. Після закінчення відпустки по догляду за дитиною (1993 року народження) тривалий час перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. З 21 вересня 2000 р. вона збиралася стати до роботи, проте без її згоди була переведена на іншу ділянку виробництва — прибирання еркльозу. Позивачка відмовилася від виконання нових обов’язків, оскільки за станом здоров’я має протипоказання до такої роботи. У зв’язку з тим, що її не допускали до попередньої роботи, вона неодноразово зверталася до органів прокуратури. На думку К., внаслідок таких звернень ставлення адміністрації підприємства до неї стало упередженим, і наказом № 41-к від 16 жовтня 2000 р. її було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП (за прогули). Позивачка вважає звільнення з таких підстав незаконним, оскільки її не допускали до виконання її обов’язків. Крім того, вона є вдовою і сама виховує дитину віком до 14 років. Посилаючись на зазначене, К. просила поновити її на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2001 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 7 травня 2001 р., К. у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі К., посилаючись на порушення судом норм трудового законодавства, просить скасувати постановлені у справі рішення і направити справу на новий розгляд. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, розглянувши матеріали справи та ознайомившись із викладеними в касаційній скарзі доводами, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 2 ст. 179 — до шести років), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли можливе звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що до одиноких матерів належать жінки, які не перебувають у шлюбі, і у свідоцтві про народження їхньої дитини відсутній запис про батька дитини або такий запис зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а також вдови та інші жінки, які виховують і утримують дитину самі.

Із матеріалів справи вбачається, що К. має дочку Л., 1993 року народження, яку виховує сама, оскільки її чоловік — батько дитини — помер 11 листопада 1995 р. За таких обставин судом порушені вимоги ст. 184 КЗпП, що є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень із направленням справи на новий розгляд.

Враховуючи наведене, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Шевченківського районного суду м. Львова та ухвалу судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд у суд першої інстанції.