Застосування законодавства про контрабанду та порушення митних правил


О.С. Федченко,
суддя Верховного Суду України, 
О.О. Кравченко, 
суддя Апеляційного суду Київської області

Перехід України до ринкової економіки, лібералізація та активізація зовнішньоекономічних зв’язків, посилення міграції спричинили чимало нових процесів, які часом мають негативні наслідки. До останніх належить, зокрема, зростання рівня економічної злочинності, яка перешкоджає розвитку виробництва, поглинає інвестиційні ресурси, стимулює інфляцію, зменшує надходження до державного бюджету. Серед економічних злочинів найбільшу загрозу розвиткові економіки становить контрабанда. Проте боротьба з нею ведеться правоохоронними органами за допомогою кримінально-правових методів недостатньо ефективно через складність, суперечливість і нестабільність митного законодавства, до якого потрібно звертатися при застосуванні бланкетних норм статей 201 та 305 Кримінального кодексу України (далі - КК), якими передбачена відповідальність за цей злочин, а також недостатність відповідних наукових розробок. На недосконалості митного законодавства акцентовано увагу і в Державній програмі «Контрабанді - стоп» на 2005-2006 роки (затверджена постановою Кабінету міністрів України від 1 квітня 2005 р. № 260).
Свого часу Пленум Верховного Суду України (далі - Пленум) дав судам необхідні роз’яснення у постанові від 26 лютого 1999 р. № 2 «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил», але після цього набрали чинності нові КК і Митний кодекс України (далі - МК), в яких питання щодо відповідальності за ці протиправні діяння вирішуються дещо інакше, ніж раніше.
Зазначені фактори зумовлюють велику кількість помилок, що допускаються органами досудового слідства і судами у кримінальних справах про контрабанду та адміністративних - про порушення митних правил.
Узагальнення судової практики у справах зазначених категорій, проведене Верховним Судом України, (далі - узагальнення судової практики) свідчить про те, що більшість помилок пов’язана з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме помилковою кваліфікацією вчинених діянь унаслідок неоднакового розуміння змісту окремих ознак складу злочину, поширювального чи обмежувального їх тлумачення. Це стосується насамперед предмета і способів вчинення контрабанди, моменту закінчення цього злочину, добровільної відмови від його вчинення. Виникають труднощі також при кваліфікації контрабанди за сукупністю з іншими злочинами.
З урахуванням ситуації, що склалася, Пленум прийняв нову постанову від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил» (далі - постанова), в якій дав роз’яснення з найбільш актуальних питань, що виникають у судовій практиці при розгляді справ зазначених категорій, з метою забезпечення однакового застосування відповідного законодавства всіма судами загальної юрисдикції.
У п. 1 постанови акцентовано увагу на тому, що при розгляді справ про контрабанду та порушення митних правил слід користуватися визначеннями основних термінів і понять, наведеними у ст. 1 МК.
З метою запобігання обмежувальному тлумаченню предмета злочину, передбаченого ст. 201 КК, Пленум роз’яснив у п. 2 постанови, що валюта, хоча окремо й не названа законодавцем серед предметів контрабанди, є предметом цього злочину , оскільки згідно з п. 39 ст. 1 МК є товаром.
Як випливає з роз’язнення, наведеного в абзаці другому того ж пункту постанови Пленуму, транспортні засоби розглядаються як товар у разі їх переміщення через митний кордон з метою відчуження.
Різновидом товару як предмета контрабанди є електрична, теплова та інші види енергії, що можуть переміщуватися через митний кордон України трубопровідним транспортом та по лініях електропередачі. Митні процедури на трубопровідному транспорті й лініях електропередачі здійснюються відповідно до гл. 20 МК, а також порядків митного контролю та митного оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктів, етилену, аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1958), а також Порядку митного контролю і митного оформлення електроенергії, що переміщується через митний кордон України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1909). 
Однією з необхідних умов настання кримінальної відповідальності за контрабанду товарів є вчинення таких дій у великих розмірах. Тобто вартість товару є кваліфікуючою ознакою складу цього злочину.
Згідно з приміткою до ст. 201 КК контрабанда вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість товарів у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Пленум у п. 3 постанови роз’яснив, що при вирішенні питання щодо розміру контрабанди судам слід керуватися Законом від 22 травня 2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».
Названим Законом запроваджені 1 січня 2003 р. податкові соціальні пільги, розміри яких визначені у ст. 6. У п. 22.5 ст. 22 цього Закону передбачено: якщо норми законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року. Зазначена сума обчислюється виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за формулою: 
1 мінімальна заробітна плата відповідний % : 100 % = розмір соціальної пільги.
Підпунктом 22.4 ст. 22 того ж Закону на перехідний період встановлено такі розміри податкової соціальної пільги: у 2004 р. - 30 % суми податкової соціальної пільги, визначеної у підпункті 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону, у 2005 р. — 50 %, у 2006 - 80 %, у 2007 - 100 % зазначеної суми. Із 1 січня 2004 р. по 1 січня 2005 р. податкова соціальна пільга становила 61,5 грн., а з 1 січня 2005 р. по 1 січня 2006 р. становить 131 грн. 
У Законі від 22 травня 2003 р. передбачено внесення відповідних змін до КК та Кодексу про адміністративні правопорушення, однак на час прийняття Пленумом постанови їх внесено не було.
Під час узагальнення судової практики виявлено розбіжності щодо визначення вартості товарів, переміщуваних через митний кордон України: в одних випадках судді виходять із митної вартості , в інших — із роздрібної. Слід мати на увазі, що митна і роздрібна вартість обчислюються за різними критеріями. Відповідно до статей 266, 274 МК основним методом визначення митної вартості товарів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України та вивозяться (експортуються) з неї, є метод визначення її за ціною угоди, тобто ціною, яку фактично сплачено чи яка підлягає сплаті за товари. Складовими такої ціни є: фактичні витрати на навантажування, транспортування, комісійні, брокерські та інші платежі, сплата яких є умовою ввезення або вивезення товарів. Роздрібна вартість крім митної включає ще й суму митних платежів і зборів, податок на додану вартість (далі - ПДВ), акцизний збір тощо. Правильною є практика тих судів, які при визначенні вартості предмета контрабанди та порушення митних правил виходять із роздрібних цін на товари. У п. 3 постанови Пленум роз’яснив, що в разі потреби вартість предмета контрабанди можна визначити на підставі висновку експертизи, вихідними даними для якої можуть бути відомості, наявні у митних, товаросупровідних та інших документах. 
У п. 5 постанови дано роз’яснення щодо способів переміщення предметів через митний кордон України із приховуванням від митного контролю. Під використанням інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення, слід розуміти таке фізичне приховування переміщуваних предметів, під час якого службова особа митного органу не може їх виявити шляхом звичайного візуального огляду або без застосування технічних засобів контролю. Щодо іншого способу приховування - шляхом надання одним предметам вигляду інших — зазначимо, що це не проста зміна зовнішніх ознак предмета, а така, яка дає змогу віднести його до предмета іншого виду (так зване камуфлювання).
Новим є роз’яснення, що стосується переміщення через митний кордон предметів, які вилучено з цивільного обігу або обіг яких обмежено: історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та бойових припасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї), а так само стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. У п. 7 постанови зазначено, що незаконне переміщення через митний кордон таких предметів без спеціального дозволу є контрабандою і тягне кримінальну відповідальність незалежно від способу переміщення, вартості чи розміру предмета злочину.
За даними узагальнення судової практики, значного поширення набули факти вчинення контрабанди історичних і культурних цінностей. При визначенні поняття «культурні цінності» слід керуватися ст. 1 Закону від 21 вересня 1999 р. № 1068 «Про визначення, вивезення та повернення культурних цінностей». Відповідно до цього Закону і ст. 1 Конвенції ЮНЕСКО від 14 листопада 1970 р. «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному вивезенню, ввезенню та передачі права власності на культурні цінності» (ратифікована указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 лютого 1988 р. № 5396-XI; набула чинності 28 червня 1988 р.) зазначене поняття є більш ширшим, ніж поняття «історичні цінності», оскільки включає предмети, що мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність. Тому при кваліфікації дій, пов’язаних із переміщенням таких предметів через державний кордон, необхідно враховувати, що поєднання в одному предметі двох ознак - історичної та культурної цінності - не є обов’язковим.
У ст. 10 названого Закону встановлено, що рішення про можливість вивезення (у тому числі тимчасового) культурних цінностей за межі України приймає (з видачею відповідного свідоцтва) спеціально уповноважений орган - Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури і мистецтв України.
Суддям слід мати на увазі, що не всі предмети культури та мистецтва визнаються культурними цінностями і відповідно предметами контрабанди. У п. 15 Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України (затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22 квітня 2002 р. № 258; зареєстрована в Міністерстві юстиції 9 липня 2002 р. за № 571/6859) та додатку № 1 до неї визначено, на які предмети культури вона не поширюється. Належність предмета до культурних цінностей та його вартість встановлюються на підставі висновку експертизи.
Із прийняттям нового КК до кола предметів контрабанди було включено стратегічно важливі сировинні товари. Це товари, особливо важливі з точки зору забезпечення економічної безпеки України, щодо яких Президентом і (або) Урядом України встановлені спеціальні правила вивезення. Такими товарами є ті, експорт яких підлягає ліцензуванню або квотуванню на підставі Закону від 16 квітня 1991 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також окремі види сировини, що можуть використовуватися для створення військової та спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю. Перелік зазначених товарів міститься, зокрема, у постановах Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 742 «Про надання спеціальних дозволів на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення та видобування стратегічно важливих копалин» і від 13 грудня 2002 р. № 1911 «Про затвердження переліку товарів промислового призначення, вивезення яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі митної території України не допускається».
Узагальнення судової практики показало, що судді часто припускаються помилок при встановленні наявності чи відсутності в діяннях особи добровільної відмови. Згідно з ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. 
Пленум виходить із того, що добровільна відмова від вчинення контрабанди чи порушення митних правил (шляхом приховування предметів від митного контролю) можлива до моменту прийняття митним органом митної декларації (п. 8 постанови).
Декларуванням визнається заявлення точних відомостей про переміщувані предмети, необхідних для здійснення митного контролю й митного оформлення. Митний орган засвідчує прийняття товарів для митного контролю й оформлення шляхом проставлення відповідних відміток (зокрема, дати і часу прийняття) на митній декларації та товаросупровідних документах (ч. 2 ст. 72 МК). Декларація приймається до початку перевірки заявлених у ній відомостей службовою особою митниці. З моменту прийняття декларації митним органом вона набуває статусу документа, який засвідчує факти, що мають юридичне значення (ч. 4 ст. 86 МК), і не може бути відкликана, змінена або доповнена (ст. 90 МК). 
Таким чином, вирішальним з точки зору можливості добровільної відмови від вчинення контрабанди (шляхом приховування предметів від митного контролю) є момент заповнення та подання митної декларації. Після прийняття останньої митним органом добровільна відмова від вчинення цього злочину вже є неможливою. Якщо під час митного контролю в особи буде знайдено певні предмети, то такі дії слід вважати закінченим замахом на злочин, який не доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Особливу увагу Пленум приділив питанням загальної та спеціальної конфіскації майна у справах аналізованих категорій (п. 13 постанови).
Санкціями статей 201, 305 КК передбачено обов’язкову конфіскацію предметів контрабанди. До такої спеціальної конфіскації правила ч. 2 ст. 69 КК не застосовуються. 
Предмети зі спеціально виготовленими сховищами та транспортні засоби, які використовувалися для приховування контрабандного товару, можуть бути конфісковані на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) як знаряддя злочину за умови визнання їх речовими доказами. Неправильною є практика тих судів, які приймають рішення про виключення з-під арешту таких транспортних засобів, посилаючись на те, що вони не належать засудженому або правопорушнику. Зазначені транспортні засоби підлягають конфіскації незалежно від того, хто є їхнім власником.
По-новому підійшов Пленум і до роз’яснення питань адміністративної відповідальності за порушення митних правил (пункти 14-19).
У постанові про таке правопорушення суддя повинен зазначити обставини останнього, час, місце, спосіб його вчинення, товари, які незаконно переміщувалися через митний кордон, їх вартість і кількість. Постанова має містити посилання на докази, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність у діях особи складу правопорушення.
У разі переміщення особою через зону спрощеного митного контролю товарів (валюти), заборонених або обмежених до переміщення (ст. 339 МК), суддя повинен зазначити у постанові, яку кількість товару (валюти) ця особа переміщувала, в чому полягає відповідне обмеження, наскільки перевищено норму переміщення, якими нормативними актами встановлено заборону або обмеження на нього. У разі переміщення через зону спрощеного митного контролю товарів у кількості, що перевищує неоподатковувану норму переміщення, необхідно керуватися також і ст. 252 МК, де зазначено, які види товарів не підлягають оподаткуванню.
При застосуванні п. 1 ч. 2 ст. 252 МК слід мати на увазі, що відповідно до п. 2.2 Порядку нарахування митних зборів, мита, податку на додану вартість та акцизного збору при митному оформленні товарів, транспортних засобів та запасних частин до них, які переміщуються через митний кордон України і належать громадянам (затверджений наказом Державної митної служби України від 27 березня 2000 р. № 164; зареєстрований у Міністерстві юстиції 13 квітня 2003 р. за № 227/4448), товари, що ввозяться на митну територію України, обкладаються митними зборами, митом, ПДВ та в установлених випадках акцизним збором з тієї частини їх митної вартості товарів, що перевищує суму, еквівалентну 200 євро.
Застосовуючи п. 2 ч. 2 ст. 252 МК, потрібно враховувати п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. № 1652 «Про обсяги та порядок ввезення громадянами на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян», у якому зазначено, що до таких речей не можуть бути віднесені інші предмети крім зазначених у додатку до цієї постанови. 
У постановах про правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 352 МК, судді мають зазначати, в чому конкретно полягало приховування особою товарів від митного контролю, які засоби вона для цього використовувала.
Стягнення за вчинене адміністративне правопорушення має накладатися тільки в межах санкції статті МК, застосування іншого, більш м’якого виду стягнення чинним законодавством про адміністративну відповідальність не передбачено.
У судовій практиці виникають питання про можливість перекваліфікації судом одного складу адміністративного правопорушення з однієї статті МК на іншу. Правильно вчиняють ті суди (судді), які за відсутності сумнівів щодо фактичних обставин справи, викладених у протоколі про порушення митних правил, перекваліфіковують дії правопорушника за статтею, яка передбачає більш м’яке стягнення. У разі ж виникнення сумнівів щодо правильності встановлення і викладення таких обставин у протоколі, а також при неправильній кваліфікації діянь правопорушника справу слід повертати органу, який оформив протокол.
У п. 19 постанови зроблено акцент на визнанні правильною практики тих судів, які при розгляді справи за участю правопорушника, його представника і при допиті свідків, забезпечують ведення протоколу судового засідання.
Сподіваємося, що роз’яснення Пленуму сприятимуть правильному застосуванню законодавства про відповідальність за контрабанду та порушення митних правил, а отже, й усуненню розбіжностей у судовій практиці у справах відповідних категорій.