ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Суддя як центральна фігура в судовій реформі
Boiko V.F. Judge as a central figure in judicial reform
 
 
    Суддя

     

    Суддя
    як центральна фiгура
    в судовiй реформi

     

    В.Ф. Бойко,

    Голова Верховного Суду України,

    заслужений юрист України

     

    Сло­ва, ви­не­сені в за­го­ло­вок статті, на пер­ший по­гляд зда­ють­ся не­до­реч­ни­ми. Всі зу­сил­ля в су­до­во-пра­вовій ре­формі спря­мо­вані на ре­аль­не за­без­пе­чен­ня ефе­к­тив­но­го за­хи­с­ту прав та сво­бод лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на. Са­ме для цьо­го в Ук­раїні здійсню­ють­ся за­хо­ди що­до ство­рен­ня на прин­ци­пах те­ри­торіаль­ності та спеціалізації си­с­те­ми судів, яка б, з од­но­го бо­ку, бу­ла до­с­туп­ною для гро­ма­дя­ни­на і доз­во­ля­ла на ви­со­ко­му про­фесійно­му рівні вирішу­ва­ти конфлікти, що ви­ни­ка­ють у суспільстві, з іншо­го — шля­хом пе­ревірки су­до­вих рішень в апе­ляційній і ка­саційній інстанціях ма­к­си­маль­ною мірою уне­мож­ли­в­лю­ва­ла су­до­ву по­мил­ку, за­без­пе­чу­ва­ла од­на­ко­ве за­сто­су­ван­ня за­ко­но­дав­ст­ва, на­сам­пе­ред су­да­ми різних юрис­дикцій, а на ос­нові кон­крет­них су­до­вих пре­це­дентів — і всіма дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми, ор­га­на­ми місце­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня, їх по­са­до­ви­ми та служ­бо­ви­ми осо­ба­ми, тоб­то за­без­пе­чу­ва­ла функціону­ван­ня дер­жав­но­го апа­ра­ту на засадах за­кон­ності як ос­нов­ної умо­ви по­бу­до­ви пра­во­вої дер­жа­ви.

    Але як­що зга­да­ти кон­сти­туційні по­ло­жен­ня та нор­ми за­ко­но­дав­ст­ва що­до ста­ту­су судді, яко­го виз­на­но носієм су­до­вої вла­ди, наділе­но пов­но­ва­жен­ня­ми здійс­ню­ва­ти пра­во­суд­дя, ух­ва­лю­ва­ти рішен­ня від імені дер­жа­ви, то мож­на дійти вис­нов­ку, що пер­шо­ряд­не зна­чен­ня для су­до­во-пра­во­вої ре­фор­ми має са­ме ре­алізація цих по­ло­жень і норм, а та­кож за­без­пе­чен­ня на­леж­них умов для функціо­ну­ван­ня судів та діяль­ності суддів.

    Відповідно до ст. 129 Кон­сти­туції Ук­раїни су­до­чин­ст­во про­ва­дить­ся суд­дею од­но­осо­бо­во, ко­легією суддів чи су­дом при­сяж­них. Са­ме від судді за­ле­жить до­дер­жан­ня ос­нов­них за­сад су­до­чин­ст­ва, зо­к­ре­ма за­без­пе­чен­ня за­кон­ності при здійсненні пра­во­суд­дя, рівності учас­ників су­до­во­го про­це­су пе­ред за­ко­ном та су­дом, зма­галь­ності сторін і сво­бо­ди в на­данні ни­ми своїх до­казів то­що, а го­лов­не — прий­нят­тя за­кон­но­го, об’єктив­но­го й не­упе­ред­же­но­го рішен­ня. От­же, те, хто обіймає по­са­ду судді, усвідо­м­лен­ня ним зна­чен­ня своєї діяль­ності, рівень йо­го кваліфікації, ста­в­лен­ня до своїх обов’язків, умо­ви, в яких він пра­цює, — все це є вирішаль­ним з точ­ки зо­ру на­леж­но­го ви­ко­нан­ня су­дом своєї функції в дер­жаві.

    У зв’яз­ку з ви­к­ла­де­ним при­га­ду­ється відо­ме ри­то­рич­не за­пи­тан­ня: «А судді хто?»

    Згідно з ви­мо­га­ми Кон­сти­туції Ук­­ра­їни кандидат на по­са­ду судді по­ви­­нен бу­ти не мо­лод­ший 25 років, ма­ти ви­щу юри­дич­ну освіту і стаж ро­бо­ти в га­лузі пра­ва не мен­ше ніж три ро­ки, про­жи­ва­ти в Ук­раїні не мен­ше де­ся­ти років та во­лодіти дер­жав­ною мо­вою.

    Ре­ко­мен­ду­ють на по­са­ду судді ква­ліфікаційні комісії суддів, які шля­хом ате­сту­ван­ня вста­но­в­лю­ють на­явність юри­дич­них знань та рівень про­фесійної
    під­го­тов­ки кан­ди­да­та, ступінь йо­го го­тов­­­ності здійсню­ва­ти пра­во­суд­дя з пи­тань юрис­дикції відповідно­го су­ду. Ці ор­га­ни ви­зна­ча­ють і рівень ком­пе­тент­ності пра­цю­ю­чих суддів при при­своєнні їм квалі­фікаційно­го кла­су, при пе­ре­ве­денні їх на ро­бо­ту в су­ди ви­що­го рівня, а та­кож оці­ню­ють про­фесійну діяльність судді впро­довж п’ятирічно­го терміну при ре­ко­мен­ду­ванні йо­го для об­ран­ня без­стро­ко­во.

    Та­ким чи­ном, са­ме кваліфікаційні комісії ма­ють за­без­пе­чи­ти фор­му­ван­ня кор­пу­су про­фесійних суддів, здат­них кваліфіко­ва­но, сумлінно і не­упе­ред­же­но здійсню­ва­ти пра­во­суд­дя. Ана­логічні зав­дан­ня має і Ви­ща ра­да юс­тиції, яка на підставі вис­новків кваліфікаційних комі­сій вно­сить Пре­зи­ден­тові Ук­раїни по­дан­ня про при­зна­чен­ня на по­са­ду про­фе­сійно­­го судді впер­ше стро­ком на п’ять років.

    Роз­гля­да­ю­чи на своїх засідан­нях вис­нов­ки кваліфікаційних комісій, ана­лізу­ю­чи стан здійснен­ня пра­во­суд­дя кон­крет­ни­ми суд­дя­ми, Вищa радa юс­тиції ви­я­в­ляє чи­ма­ло про­б­лем у ро­боті з
    до­бо­ру кадрів на по­са­ду судді, зо­к­ре­ма по­вер­хо­вий підхід до аналізу та оцінки ро­бо­ти суддів при ре­ко­мен­ду­ванні їх для об­ран­ня без­стро­ко­во. Не­по­оди­но­ки­ми є ви­пад­ки, ко­ли кан­ди­дат зовсім не орі­єнтується в пи­тан­нях, які висвітлю­ва­ли­ся ним у пись­мовій ро­боті, не ро­зуміє суті і зна­чен­ня ос­нов­них за­сад су­до­чин­ст­ва. Ок­ремі те­ми ре­фе­ратів, по­зи­тив­но оці­не­них кваліфікаційни­ми комісіями, сто­су­ва­ли­ся стру­к­ту­ри та діяль­ності су­до­вих си­с­тем інших дер­жав або ж уза­галі ви­хо­ди­ли да­ле­ко за межі су­до­вої діяль­ності. За ос­танні півто­ра ро­ку кваліфікаційні комісії рідко да­ва­ли не­га­тивні вис­нов­ки що­до про­фесійно­го рівня осіб, які пре­тен­ду­ва­ли на при­зна­чен­ня на по­са­ду судді впер­ше чи об­ран­ня на неї без­стро­ко­во. При цьо­му знач­ну їх кількість не бу­ло ре­ко­мен­до­ва­но Ви­щою ра­дою юс­тиції чи об­ра­но Вер­хов­ною Ра­дою Ук­раїни.

    Фор­малізм на цій стадії вирішен­ня пи­тан­ня про по­пов­нен­ня суддівсько­го кор­пу­су ви­я­в­ляється і в іншо­му: кваліфі­каційні комісії фа­к­тич­но усу­нуті від ре­аль­но­го ви­зна­чен­ня то­го з кан­ди­датів на ва­кант­ну по­са­ду судді, хто за рівнем своєї підго­тов­ки мо­же бу­ти в пер­шу чер­гу пред­ста­в­ле­ний для при­зна­чен­ня. Цю функцію пе­ре­бра­ли на се­бе працівни­ки ор­ганів юс­тиції, що при­зве­ло до пев­них кад­ро­вих по­ми­лок, ство­ри­ло умо­ви для служ­бо­вих зло­вжи­вань.

    Са­ме на підви­щен­ня відповідаль­ності кваліфікаційних комісій за ви­ко­нан­ня ни­ми своїх зав­дань спря­мо­ва­не їх ре­фор­му­ван­ня на підставі но­во­го За­ко­ну «Про су­до­устрій Ук­раїни». До 1 груд­ня 2002 р. ма­ють бу­ти сфор­мо­вані дев’ять регіо­наль­них кваліфікаційних комісій суддів за­галь­них судів (замість 27 нині діючих в Ав­то­номній Рес­публіці Крим, об­ла­с­тях, містах Києві та Се­ва­сто­полі), кваліфі­каційна комісія суддів війсь­ко­вих судів, кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізо­ва­них судів та Ви­ща квалі­фікаційна комісія суддів Ук­раїни.

    Зміне­но нор­ми пред­став­ниц­тва у складі кваліфікаційних комісій. Від суд­дівсько­го кор­пу­су ок­ре­мо­го регіону де­ле­гу­ва­ти­муть­ся шість суддів за­галь­ної юрис­дикції (замість вось­ми в нині діючих комісіях); інші п’ять членів комісії одер­жу­ва­ти­муть свої пов­но­ва­жен­ня від ор­ганів ви­ко­нав­чої вла­ди та Упов­но­ва­же­но­го Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни з прав лю­ди­ни. До Ви­щої кваліфікаційної комісії суд­дів Ук­раїни, яка по­вин­на діяти у складі
    13 членів, ма­ють бу­ти об­рані з’їздом суддів Ук­раїни сім суддів (раніше оби­ра­ло­ся 10 суддів), по дві осо­би при­зна­ча­ти­муть­ся Вер­хов­ною Ра­дою та Пре­зи­ден­том Ук­раїни, по одній — Упов­но­ва­же­ним Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни з прав лю­ди­ни та Міністер­ст­вом юс­тиції Ук­раїни.

    Зміна си­с­те­ми та скла­ду кваліфі­каційних комісій має ме­тою по­си­ли­ти їх роль у до­борі кадрів на по­са­ди суддів, усу­ну­ти мож­ливі не­га­тивні тен­денції при оцінці су­до­вої діяль­ності ок­ре­мих суддів, не до­пу­с­ти­ти ізо­ляції суддівсько­го кор­пу­су в си­с­темі ор­ганів дер­жав­ної вла­ди, за­побігти пе­ре­ва­жан­ню кор­по­ра­тив­них інте­ресів суддів над суспільни­ми, що мо­же заш­ко­ди­ти здійснен­ню пра­во­суд­дя.

    Слід ура­хо­ву­ва­ти, що са­ме квалі­фікаційні комісії суддів та Ви­ща ра­да юс­тиції наділені пов­но­ва­жен­ня­ми по­ру­шу­ва­ти ди­с­циплінар­не про­вад­жен­ня що­до судді, при­тя­га­ти йо­го до ди­с­циплінар­ної відповідаль­ності, ініціюва­ти пи­тан­ня про йо­го звільнен­ня з по­са­ди за по­ру­шен­ня при­ся­ги.

    Про­по­зиції що­до фор­му­ван­ня квалі­фікаційних комісій за при­кла­дом Ви­щої ра­ди юс­тиції, які зву­чать і по­нині, яв­но не уз­год­жу­ють­ся як із по­ло­жен­ня­ми Все­світньої хартії суддів, схва­ле­ної 17 ли­с­то­па­да 1999 р., так і з Євро­пей­сь­кою хар­тією про статус суддів, ух­ва­ле­ною під егі­дою Ра­ди Євро­пи 10 лип­ня 1998 р. У на­зва­них до­ку­мен­тах, розроблених з ура­ху­ван­ням Ре­ко­мен­дації № R(94)12 Коміте­ту Міністрів Рaди Євро­пи дер­жа­вам—чле­нам цієї організації що­до не­за­леж­ності, дієвості та ролі суд­дів на­го­ло­шується, що кож­не рішен­ня що­до до­бо­ру та при­зна­чен­ня судді на по­са­ду, підви­щен­ня по службі або при­пи­нен­ня йо­го пов­но­ва­жень має прий­ма­тись ор­га­ном, не за­леж­ним від ви­ко­нав­чої та за­ко­но­дав­чої вла­ди, у складі яко­го що­най­мен­ше по­ло­ви­на — судді, об­рані їхніми ко­ле­га­ми, і в яко­му бу­ло б га­ран­то­ва­но як­най­шир­ше пред­став­ниц­тво суддівсько­го кор­пу­су.

    При фор­му­ванні кваліфікаційних ко­місій над­зви­чай­но важ­ли­во де­ле­гу­ва­ти до них кваліфіко­ва­них прин­ци­по­вих фахівців, здат­них ви­ко­ну­ва­ти важ­ливі для дер­жа­ви кон­сти­туційні обов’яз­ки та спри­я­ти на­леж­но­му функціону­ван­ню су­до­вої гілки вла­ди. І го­лов­не — уник­ну­ти «бо­ляч­ки» ба­гать­ох пред­став­ниць­ких ор­ганів: при­зна­ча­ти або оби­ра­ти до їх скла­ду відо­мих «весільних ге­не­ралів», які тільки ство­рю­ють  про­б­ле­му кво­ру­му при про­ве­денні засідань, чим фа­к­тич­но бло­ку­ють роз­гляд пи­тань дер­жав­ної ва­ги.

    Ор­ганізаційно за­без­пе­чу­ва­ти ро­бо­ту регіональ­них кваліфікаційних комісій по­винні ор­га­ни дер­жав­ної су­до­вої адмі­ніст­рації, яка має роз­по­ча­ти свою діяльність тільки з 1 січня 2003 р. От­же, тре­ба пе­редба­чи­ти і здійсни­ти за­хо­ди не тільки що­до ство­рен­ня но­вих кваліфікаційних комісій, а й що­до за­без­пе­чен­ня їх ро­бо­ти ор­га­на­ми юс­тиції, оскільки тим­ча­со­ве при­зу­пи­нен­ня діяль­ності кваліфікаційних комісій мо­же ма­ти не­га­тивні наслідки як для су­до­вої си­с­те­ми, так і для суспільст­ва в ціло­му.

    Зро­зуміло, що про­б­ле­ма фор­му­ван­ня суддівсько­го кор­пу­су має ба­га­то скла­до­вих. У цілому ряді рай­онів, особ­ли­во сільсь­ких, кількість юристів, се­ред яких є ба­жа­ючі пра­цю­ва­ти суд­дею, над­зви­чай­но об­ме­же­на. Відсутність жит­ла, соці­аль­­на не­влаш­то­ваність, низь­кий рівень оп­ла­ти праці суддів та інші не­га­тивні фак­­то­ри не сприя­ють при­пли­ву юри­дич­них кадрів на ро­бо­ту в су­до­ву си­с­те­му. Ста­ном на 1 лип­ня 2002 р. в су­дах Ук­раїни бу­ли ва­кант­ни­ми 2304 суддівські по­сади.

    Ра­зом з тим із ро­ку в рік істот­но зро­стає кількість звер­нень гро­ма­дян до су­ду, а та­кож над­ход­жен­ня криміналь­них справ і особ­ли­во справ про адміністра­тивні пра­во­по­ру­шен­ня. Надмірне на­ван­та­жен­ня на суд­дю та відсутність на­леж­них умов для ро­бо­ти та­кож впли­ва­ють на рівень пре­стиж­ності йо­го по­са­ди.

    Слід за­ува­жи­ти, що про­фесія судді як у юри­дич­но­му, так і в за­галь­но­освітньо­му плані над­зви­чай­но різнобічна. На­при­к­лад, суд­ді за­галь­них місце­вих судів, які роз­гля­да­ють пра­к­тич­но всі адміністра­тивні, ци­вільні, кримінальні спра­ви та спра­ви про адміністра­тивні пра­во­по­ру­шен­ня, по­винні вирішу­ва­ти їх на ос­нові норм ба­гать­ох га­лу­зей пра­ва: цивільно­го, сімей­но­го, зе­мель­но­го, криміналь­но­го, адмі­ніст­ра­тив­но­го та ін., до­с­ко­наль­но зна­ти су­до­ву про­це­ду­ру, вміти ви­я­ви­ти при­чи­ни конфлікту, на підставі внутріш­ньо­го пе­ре­ко­нан­ня оціни­ти об­ста­ви­ни спра­ви, по­дані до­ка­зи, ви­зна­чи­ти і за­сто­су­ва­ти кон­крет­ну нор­му пра­ва, яка доз­во­ляє вре­гу­лю­ва­ти конфлікт.

    Євро­пей­сь­кою хартією про статус суд­дів пе­ре­дба­че­но, що під час ви­ко­нан­ня обов’язків суд­дя по­ви­нен ви­я­в­ля­ти по­ва­гу до осо­би, та пильно стежити за під­триманням ви­со­кого рі­вня своєї ком­пе­тент­ності, яко­го ви­ма­гає ух­ва­лен­ня рі­шень у спра­вах, рішень, ві яких залежить га­рантія за­хи­с­ту прав лю­ди­ни, та за до­дер­жанням таємниці інфор­мації, довіре­ної йо­му в ході су­дочинства.

    До не­дав­нь­о­го ча­су в Ук­раїні пра­к­тич­но не здійсню­ва­ла­ся підго­тов­ка юрис­­­тів до ро­бо­ти суд­дею, не існу­ва­ло дер­жав­ної си­с­те­ми пе­репідго­тов­ки суд­дів і працівників судів.

    При­зна­че­ний на по­са­ду суд­дя од­ра­зу ж, без ви­про­бу­валь­но­го стро­ку, зо­бов’я­за­ний роз­гля­да­ти спра­ви, тоб­то здійс­ню­­ва­ти пра­во­суд­дя, до­дер­жу­ю­чи ос­нов­них за­сад су­до­чин­ст­ва. Крім то­го, він му­сить вчас­но здійсни­ти всі підго­товчі дії для роз­гля­ду спра­ви, вміти про­ва­ди­ти су­до­вий про­цес спокійно, ви­ва­же­но, об’єктив­но і не­упе­ред­же­но. Ду­маю, що кож­ний суд­дя на влас­но­му при­кладі пе­ре­ко­нав­ся, наскільки ве­ли­ко­го об­ся­гу знань ви­ма­гає суддівська ро­бо­та, а го­лов­ним чи­ном — досвіду їх ви­ко­ри­стан­ня.

    У де­я­ких юри­дич­них ву­зах Ук­раїни за­про­вад­же­но пев­ну спеціалізацію нав­чан­ня шля­хом ство­рен­ня фа­куль­тетів, на­при­к­лад суддівсько-про­ку­рорсь­ких
    (а чо­му не суддівсько-ад­во­катсь­ких?). Зроб­ле­но й перші кро­ки до підго­тов­ки про­фесійних суддів із чис­ла осіб, які ма­ють ви­щу юри­дич­ну освіту. У Націо­нальній юри­дичній ака­демії України
    ім. Ярослава Мудрого (м. Харків) два ро­ки пра­цює фа­куль­тет підго­тов­ки про­фесійних суддів зі стаціонар­ною фор­мою нав­чан­ня терміном один рік. На жаль, чи­ма­ло ви­пу­ск­ників цьо­го фа­куль­те­ту не по­до­ла­ли бар’єра Ви­щої ра­ди юс­тиції і не бу­ли ре­ко­мен­до­вані нею Пре­зи­ден­тові Ук­раїни для при­зна­чен­ня на по­са­ду судді. Цьо­го ро­ку у складі Одесь­кої на­ціональ­ної юри­дич­ної ака­демії відкрив­ся Інсти­тут підго­тов­ки про­фесійних суддів. Про­ве­де­на підго­тов­ча ро­бо­та — об­лад­нан­ня спеціалізо­ва­них ау­ди­торій, техніч­не й ме­то­дич­не за­без­пе­чен­ня нав­чаль­но­го про­це­су, ство­рен­ня умов для про­жи­ван­ня — спра­в­ляє гар­не вра­жен­ня і все­ляє надію на до­сяг­нен­ня по­зи­тив­них ре­зуль­татів у підго­товці суддівських кадрів.

    Над­зви­чай­но гос­трою є в Ук­раїні проб­­ле­ма пе­репідго­тов­ки пра­цю­ю­чих суд­дів. Близь­ко двох років то­му відпо­відно до Ука­зу Пре­зи­ден­та Ук­раїни ма­ла бу­ти сфор­мо­ва­на Ака­демія суддів, яка й по­вин­на бу­ла взя­ти на се­бе цю функцію. На жаль, до цьо­го ча­су Міністер­ст­во юс­тиції Ук­раїни, у складі яко­го по­ви­нен був діяти цей нав­чаль­ний центр, окрім при­зна­чен­ня на по­са­ду ре­к­то­ра (нині вже звільнений у зв’язку з переходом на іншу роботу), на­леж­них ор­ганізаційних за­ходів для за­без­пе­чен­ня функціону­ван­ня Ака­демії не здійсни­ло. Нав­чан­ня пра­цю­ю­чих суддів про­ва­дить­ся в ос­нов­но­му си­ла­ми Цен­т­ру Вер­хов­но­го Су­ду Ук­раїни по підви­щен­ню кваліфікації суддів за під­трим­ки міжна­род­них фондів, Ра­ди Євро­пи, юри­дич­них ус­та­нов США, Ка­на­ди, Нідер­ландів та інших дер­жав, але цьо­го над­то ма­ло. Су­до­ва ре­фор­ма має на­сам­пе­ред при­ско­ри­ти ство­рен­ня нав­чаль­них центрів для про­фесійних суддів (суть не в їх назві), які б за­без­пе­чи­ли вив­чен­ня суд­дя­ми як но­вих ко­дексів, інших за­ко­но­дав­чих актів, так і пра­к­ти­ки за­сто­су­ван­ня при здійсненні пра­во­суд­дя національ­но­го та міжна­род­но­го за­ко­но­дав­ст­ва, зо­к­ре­ма Кон­венції про за­хист прав та ос­нов­них сво­бод лю­ди­ни Євро­пей­сь­ким су­дом з прав лю­ди­ни.

    Роз­гляд скарг на діяльність суддів виявляє ще од­не пи­тан­ня, що­ стосується до­бо­ру кадрів. Ко­жен, хто пра­цює (пра­цю­вав) на суддівській по­саді, знає, на­скіль­ки суд­дя в про­цесі своєї ро­бо­ти емоційно пе­ре­ван­та­же­ний. До су­ду звер­та­ють­ся лю­ди, уще­м­лені (на їхню дум­ку) ки­мось у пра­вах, по­терпілі від зло­чи­ну, обу­рені не­спра­вед­ли­ви­ми (як во­ни вва­жа­ють) пре­тензіями на їхню ад­ре­су то­що. Ви­т­рим­ка судді, рівне ста­в­лен­ня до учас­ників су­до­во­го про­це­су, не­упе­ред­же­ність — не ос­танні скла­дові у фор­му­ванні дум­ки гро­ма­дян про суд, ав­то­ри­те­ту су­до­вої ус­та­но­ви і судді, який діє від її імені. Не ви­пад­ко­во у ба­гать­ох дер­жа­вах кан­ди­да­ти на по­са­ду судді про­хо­дять пси­хо­логічне те­с­ту­ван­ня, по­да­ють довідки про стан сво­го здо­ров’я і т. ін. Мож­ли­во, це пи­тан­ня доцільно об­го­во­ри­ти при вне­сенні змін до За­ко­ну «Про ста­тус суддів».

    Важ­ли­вою умо­вою здійснен­ня об’єк­тив­­но­го, не­упе­ред­же­но­го пра­во­суд­дя на за­са­дах за­кон­ності та рівності всіх учас­ників су­до­во­го про­це­су пе­ред за­ко­ном і су­дом є додeржан­ня кон­сти­туційних га­рантій не­за­леж­ності й не­до­тор­канності суддів. В Ук­раїні здійсненi важ­ливі кро­ки в цьо­му на­прямі. Се­ред них виняткoве зна­чен­ня мають об­ран­ня на по­са­ду судді без­стро­ко­во та звільнен­ня йо­го з по­са­ди ви­к­люч­но з підстав, ви­зна­че­них у ст. 126 Кон­сти­туції Ук­раїни, при­четність дo вирішення цих пи­тань са­мих суддів че­рез кваліфікаційні комісії, підви­щен­ня ролі ор­ганів суддівсько­го са­мо­вря­ду­ван­ня в організації внутрішньої діяль­ності судів то­що.

    Boднoчac на сьо­годні за­ли­шається ду­же гос­трою про­б­ле­ма за­без­пе­чен­ня дер­жа­вою на­леж­но­го фінан­су­ван­ня і ство­­рен­ня умов для функціону­ван­ня судів тa діяль­ності суддів. Дер­жав­ний бюд­жет ні сьо­годні, ні в найб­лижчі ро­ки не­спро­мож­ний навіть у мінімаль­них ме­жах задовольнити по­тре­би судів, пов’я­зані зі здійснен­ням пра­во­суд­дя. Во­ни ж зростaтимуть, особ­ли­во із за­лу­чен­ням у су­до­чин­ст­во на­род­них засіда­телів тa при­сяж­них. Більшe то­го, стан ви­ко­нан­ня дер­жав­но­го бюд­же­ту в ча­с­тині виділен­ня коштів на ут­ри­ман­ня судів над­то да­ле­кий вiд іде­аль­но­го.

    Щоб не при­пи­ня­ти пра­во­суд­дя, міс­цеві й апе­ляційні су­ди раніше офіційно одeржува­ли фінан­со­ву до­по­мо­гу від ор­ганів місце­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня, дер­­жав­них адміністрацій (з об’єктив­ного поглядy це су­пер­ечи­ло прин­ци­пу не­за­леж­ності пра­во­суд­дя). Із прий­нят­тям Бюд­жет­но­го ко­де­к­су Ук­раїни фінан­су­ван­ня дер­жав­них ус­та­нов, які ма­ють ут­ри­му­ва­ти­ся за ра­ху­нок дер­жав­но­го бюд­же­ту, до­дат­ко­ви­ми кош­та­ми з інших бюд­жетів за­бо­ро­не­но. Скла­дається па­ра­до­к­саль­на си­ту­ація: дер­жа­ва су­до­ву діяльність не за­без­пе­чує са­ма і за­бо­ро­няє одер­жу­ва­ти фінан­со­ву до­по­мо­гу від місце­вих ор­ганів вла­ди. Щоб не за­гос­трю­ва­ти існу­ю­чої про­б­ле­ми за­без­пе­чен­ня  кон­сти­туційно­го пра­ва гро­ма­дян на су­до­вий за­хист, не зу­пи­ня­ти здій­снен­ня пра­во­суд­дя, керівни­ки ба­гать­ох судів ви­му­шені по­кри­ва­ти дефіцит фінан­со­вих ре­сурсів шля­хом без­оп­лат­но­го ви­го­то­в­лен­ня бланків для су­ду в підприємниць­ких стру­к­ту­рах, от­ри­ман­ня по­што­вих кон­вертів, знаків, та­лонів на паль­не та оп­ла­ти ра­хунків на за­са­дах бла­годійниц­тва то­що. Такі взаємовідно­си­ни між су­да­ми тa місце­ви­ми ор­га­на­ми вла­ди, підпри­ємниць­ки­ми стру­к­ту­ра­ми  мо­жуть іще гірше впли­ва­ти на до­дер­жан­ня за­кон­ності в дер­жаві, на об’єк­тивність і не­упе­ред­женість пра­во­суд­дя. Як­що дер­жа­ва не в змозі ви­ко­на­ти на­леж­ним чи­ном ви­мо­ги Кон­сти­туції Ук­раїни що­до пов­но­го за­без­пе­чен­ня судів не­обхідни­ми фінан­со­ви­ми ре­сур­са­ми за ра­ху­нок дер­жав­но­го бюд­же­ту, слід ви­шу­ка­ти до­дат­кові офіційні їх дже­ре­ла шля­хом ство­рен­ня по­за­бюд­жет­них фі­нан­­со­вих фондів, одер­жан­ня пла­ти за на­дан­ня су­дом інфор­маційних по­слуг, пе­ре­гля­ну­ти став­ки ми­та за роз­гляд  су­до­вих справ ок­ре­мих ка­те­горій тощо. Сьо­го­ден­на ре­альність у цьо­му пи­танні не мо­же не при­зве­сти до ко­рупції, зло­вжи­вань у су­довій сфері, підри­ву ав­то­ри­те­ту дер­жав­них ор­ганів вза­галі і су­до­вих зо­к­ре­ма.

    Слід пе­ре­гля­ну­ти й си­с­те­му ма­теріаль­но­го за­без­пе­чен­ня суддівсько­го кор­пу­су, і не тільки шля­хом істот­но­го підви­щен­ня оп­ла­ти йо­го праці. Суд­дя, який ро­ка­ми че­кає жит­ла від ор­ганів місце­вої вла­ди, не мо­же бу­ти не­за­леж­ним від них, особ­ли­во в разі вирішен­ня ним конфлікту між гро­ма­дя­ни­ном та по­са­до­ви­ми осо­ба­ми цих ор­ганів. При­низ­ли­вим для судді є та­кож ко­ри­сту­ван­ня пільга­ми, різно­го ро­ду над­бав­ка­ми до за­робітної пла­ти за «успіхи в ро­боті», на­дан­ня яких цілком за­ле­жить від чи­нов­ників ви­ко­нав­чої вла­ди.

    Не­за­лежність судді знач­ною мірою ви­я­в­ляється в то­му, наскільки він за­хи­ще­ний від зазіхань на йо­го честь, гід­ність, май­нові пра­ва не тільки з бо­ку фізич­них осіб, а й дер­жав­них ор­ганів, їх по­са­до­вих осіб.

    Кон­сти­туція Ук­раїни за­бо­ро­няє без зго­ди Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни за­три­му­ва­ти чи за­ареш­то­ву­ва­ти суд­дю до ви­не­сен­ня об­ви­ну­валь­но­го ви­ро­ку су­дом.
    Ра­зом з тим Основним Законом України пе­ре­дба­ча­ється мож­ливість вста­но­в­лю­ва­ти в за­ко­но­дав­чо­му по­ряд­ку до­дат­кові га­рантії не­до­тор­кан­ності суд­дів. На­приклад, За­кон «Про ста­тус суддів» містив по­ло­жен­ня, згідно з яким зго­да Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни бу­ла не­обхідною і на при­тяг­нен­ня судді до криміналь­ної відповідаль­ності. Де­я­ким політи­кам зрів­нян­ня суддів у не­до­тор­кан­ності з на­род­ни­ми де­пу­та­та­ми Ук­раїни зда­ло­ся зай­вим. За за­ко­но­дав­чою ініціати­вою на­род­них де­пу­татів І.Б. Коліуш­ка і В.I. Шиш­кіна (те­пер уже ко­лишніх) цю га­рантію не­до­тор­кан­ності суддів із на­зва­но­го За­ко­ну бу­ло ви­к­лю­че­но.

    Нині по­ру­ши­ти про­ти судді кримі­наль­ну спра­ву за об­ви­ну­ва­чен­ням у вчи­ненні будь-яко­го зло­чи­ну, зо­к­ре­ма в ух­ва­ленні завідо­мо не­за­кон­но­го (на­при­к­лад, на дум­ку про­ку­ро­ра) су­до­во­го рі­шен­ня, мо­жуть ор­га­ни дізнан­ня — мілі­ція, ор­га­ни без­пе­ки, митні ор­га­ни, ор­га­ни дер­жав­но­го по­жеж­но­го на­гля­ду та ін.; слідчі про­ку­ра­ту­ри, ор­ганів внутрішніх справ, по­дат­ко­вої міліції; про­ку­ро­ри всіх рівнів. За цих умов про­це­ду­ру до­пи­ту судді, пред’яв­лен­ня йо­му об­ви­ну­ва­чен­ня у вчи­ненні зло­чи­ну, в то­му числі й в ух­ва­ленні завідо­мо не­за­кон­но­го рішен­ня, мож­на ви­ко­ри­ста­ти (і ви­ко­ри­сто­ву­ють) для впли­ву на йо­го служ­бо­ву діяльність.

    Навіть за ра­дянсь­кої ко­манд­но-адміністра­тив­ної си­с­те­ми бу­ло не­об­хідно одер­жа­ти зго­ду Пре­зидії Вер­хов­ної Ра­ди УРСР на при­тяг­нен­ня судді до криміналь­ної відповідаль­ності — з ура­ху­ван­ням йо­го особ­ли­во­го ста­ту­су.

    Про­по­зиції по­си­ли­ти не­до­тор­кан­ність судді, а от­же, і не­за­лежність від впли­ву ор­ганів вла­ди — це не спро­ба звільни­ти суд­дю від відповідаль­ності за свої вчин­ки, зо­к­ре­ма такі, які ма­ють оз­на­ки зло­чи­ну. Рівність що­до відповідаль­ності пе­ред за­ко­ном та су­дом по­ши­рюється і на суддів, і на на­род­них де­пу­татів, і на інших по­са­до­вих осіб дер­жа­ви. Але са­ме суд­дя має бу­ти за­хи­ще­ним до­дат­ко­во. Він, здійсню­ю­чи пра­во­суд­дя, зав­жди пе­ре­бу­ває в центрі конфлікту, пе­ревіряє на пред­мет за­кон­ності рішен­ня дер­жав­них ор­ганів, дії їх по­са­до­вих осіб, оцінює якість ро­бо­ти працівників ор­ганів дізнан­ня, до­су­до­во­го слідства, про­ку­ра­ту­ри при розсліду­ванні кримі­наль­них справ, ви­зна­чає рівень їх від­повідаль­ності за по­ру­шен­ня прав і сво­бод гро­ма­дя­ни­на та розмір відшко­ду­ван­ня шко­ди.

    Не­обхідно не тільки ліквіду­ва­ти існу­ю­чу фор­му за­без­пе­чен­ня не­до­тор­кан­ності на­род­них де­пу­татів, ко­ли на­дан­ня зго­ди на при­тяг­нен­ня до криміналь­ної відповідаль­ності чле­на де­пу­татсь­кої кор­по­рації пе­ре­тво­рюється на су­до­вий про­цес з аналізом до­казів, ви­су­ван­ням пре­тензій до слідчих ор­ганів то­що, а й по­си­ли­ти не­до­тор­канність суддів, пе­ре­дав­ши вирішен­ня цьо­го пи­тан­ня (бу­ло б до­цільно і що­до на­род­них де­пу­татів) до спе­ціаль­ної ко­легії суддів, як це має місце в ба­гать­ох дер­жа­вах світу, або ж знай­ти іншу дієву фор­му за­без­пе­чен­ня не­до­тор­кан­ності тих по­са­до­вих осіб, політич­них діячів, які цьо­го по­тре­бу­ють.

    Нові ва­желі впли­ву з бо­ку суддів на поліпшен­ня су­до­вої діяль­ності містять за­ко­но­давчі по­ло­жен­ня, спря­мо­вані на істот­не роз­ши­рен­ня пов­но­ва­жень ор­ганів суддівсько­го са­мо­вря­ду­ван­ня. Са­ме во­ни ма­ють ста­ти га­ран­том за­без­пе­чен­ня не­за­леж­ності судів і суддів, спри­я­ти ство­рен­ню на­леж­них ор­ганізаційних та інших умов для їх нор­маль­ної діяль­ності, підви­щу­ва­ти рівень ро­бо­ти з кад­ра­ми в су­довій си­с­темі.

    Пев­ний досвід ор­га­ни суд­дівсько­го са­мо­вря­ду­ван­ня вже ма­ють. Збо­ри, кон­фе­ренції, з’їзд суддів Ук­раїни та від­повідні ра­ди суддів де­далі ак­тивніше впли­ва­ють на вирішен­ня ор­ганізаційних пи­тань внутрішньої діяль­ності судів.

    Но­вим За­ко­ном «Про су­до­устрій Ук­раїни» пе­ре­дба­че­но пра­во го­ло­ви від­повідної ра­ди суддів, членів Ра­ди суддів Ук­раїни (в числі інших по­са­до­вих осіб) ініціюва­ти пи­тан­ня про ди­с­циплінар­ну відповідальність судді при по­ру­шенні ним ви­мог що­до йо­го ста­ту­су, по­са­до­вих обов’язків або при­ся­ги. Суддівський кор­пус че­рез своїх пред­став­ників у квалі­фікаційних комісіях мо­же більш пред­мет­но впли­ва­ти на якість до­бо­ру кадрів до су­до­вих ор­ганів, підви­щу­ва­ти рівень відповідаль­ності суддів за свою ро­бо­ту і шля­хом кваліфікаційної ате­стації пос­тійно впли­ва­ти на їхній про­фесійний рівень.

    Має істот­но підви­щи­тись і роль керівників судів у на­лежній ор­ганізації ро­бо­ти судів та їх апа­ра­ту. Згідно з по­ряд­ком, пе­ре­дба­че­ним ст. 20 За­ко­ну «Про су­до­устрій Ук­раїни», го­ло­ва су­ду та йо­го за­ступ­ник при­зна­ча­ють­ся на по­са­ду з чис­ла суддів та звільня­ють­ся з неї Пре­зи­ден­том Ук­раїни. У цій про­це­дурі крім Го­ло­ви Вер­хов­но­го Су­ду Ук­раїни та­кож бе­руть участь Ра­да суддів Ук­раїни і ра­ди суддів спеціалізо­ва­них судів. Та­ким чи­ном, ство­ре­но умо­ви для гли­бо­ко­го вивчен­ня діло­вих яко­стей пре­тен­дентів на адміністра­тивні по­са­ди в су­дах та дієві фор­ми кон­т­ро­лю за адміністру­ван­ням у су­довій си­с­темі.

    Доцільно за­зна­чи­ти, що й пре­зидії судів ви­що­го рівня (апе­ляційних, ви­щих, Вер­хов­но­го Су­ду Ук­раїни) ма­ють пра­во за­слу­хо­ву­ва­ти інфор­мацію голів відпо­відних судів що­до ор­ганізації ро­бо­ти ос­танніх, впли­ва­ти на оп­тимізацію ор­га­нізаційної діяль­ності судів ниж­чо­го рівня і на­да­ва­ти їм ме­то­дич­ну до­по­мо­гу для за­без­пе­чен­ня пра­виль­но­го за­сто­су­ван­ня за­ко­но­дав­ст­ва. За­зна­чені пов­но­ва­жен­ня пе­ре­дба­ча­ють  про­ве­ден­ня періодич­них пе­ревірок ста­ну діло­вод­ст­ва в су­дах, ви­ко­нан­ня суд­дя­ми ви­мог внутрішніх нор­ма­тив­них актів та про­це­су­аль­но­го за­ко­но­дав­ст­ва, яке ре­гу­лює ор­ганізаційні пи­тан­ня за­без­пе­чен­ня діяль­ності суддів при здійсненні ни­ми пра­во­суд­дя.

    За­про­вад­жен­ня на­зва­них форм впли­­ву судів ви­що­го рівня не є ство­рен­ням си­с­те­ми адміністра­тив­них відно­син з підпо­ряд­ку­ван­ням місце­вих судів апе­ляційним і т. д. У су­довій діяль­ності такі взаємовідно­си­ни ма­ють бу­ду­ва­ти­ся ви­к­люч­но на про­це­су­аль­них за­са­дах — су­дові рішен­ня пе­ревіря­ють­ся в апе­ляційно­му і ка­саційно­му по­ряд­ку за на­яв­ності звер­нен­ня сто­ро­ни у справі. При цьо­му не­доліки в ор­ганізації ро­бо­ти судів ви­я­в­ля­ють­ся при пе­ревірці спра­ви, роз­гляді скарг учас­ників про­це­су в су­дах ви­що­го рівня, зав­дан­ням яких є за­без­пе­чи­ти до­дер­жан­ня за­кон­ності в су­довій діяль­ності.

    Пе­ре­бу­до­ва су­до­вої си­с­те­ми в Ук­раїні, впро­вад­жен­ня в су­до­чин­ст­во йо­го кон­сти­туційних за­сад відбу­ва­ють­ся над­зви­чай­но болісно. І не тільки то­му, що дер­жа­ва не має до­с­татніх ма­теріаль­них та фінан­со­вих ре­сурсів, щоб за­без­пе­чи­ти нор­мальні умо­ви праці для суддів і працівників судів, при­стойні приміщен­ня для здійснен­ня пра­во­суд­дя то­що, хо­ча са­ме за ре­зуль­та­та­ми вирішен­ня цих та де­я­ких інших пи­тань мож­на оціни­ти ста­в­лен­ня її до су­ду, ступінь ро­зуміння йо­го функцій і вза­галі ролі су­ду в суспільстві й у си­с­темі ор­ганів дер­жав­ної вла­ди.

    Сьо­годні по­частіша­ли найрізно­ма­нітніші на­па­ди на су­до­ву гілку вла­ди з бо­ку працівників інших влад­них стру­к­тур, які стверджують, що су­ди ста­ли не­ке­ро­ваними, ма­ють над­то ба­га­то пов­но­ва­жень, існує за­гро­за пе­ре­тво­рен­ня Ук­раїни на «суддівську» дер­жа­ву то­що. Особ­ли­ву но­с­тальгію за втра­че­ни­ми функціями на­гля­ду за су­дом відчу­ва­ють де­які працівни­ки ор­ганів про­ку­ра­ту­ри. Зрівнян­ня в су­до­во­му про­цесі їхніх прав як пред­став­ників дер­жа­ви з пра­ва­ми ад­во­катів як пред­став­ників гро­ма­дян, по­зба­в­лен­ня їх пов­но­ва­жень що­до участі в об­ме­женні прав гро­ма­дян на сво­бо­ду, осо­би­сту не­до­тор­канність то­що не­об­грун­то­ва­но розціню­ють­ся як без­лад­дя в дер­жаві, ос­лаб­лен­ня за­хи­с­ту її інте­ресів.

    Ре­зуль­та­тивність су­до­во-пра­во­вої ре­­фор­ми, рівень ста­ту­су су­ду, судді в дер­жаві слід оціню­ва­ти не з по­зицій чи­нов­ниц­тва, яке в роз­пачі від втра­ти своїх мож­ли­во­стей ке­ру­ва­ти пра­во­суд­дям во­лає, де тільки мож­на, про не­доліки в су­довій си­с­темі і суттєві про­ра­хун­ки в її ре­фор­му­ванні, а відповідно до то­го, на­скільки зро­стає до­ві­ра гро­ма­дян до су­ду, який має ста­ти (і, впев­не­ний, — ста­не) ма­к­си­маль­но від­кри­тим, за­леж­ним тіль­ки від за­ко­ну, по­збав­­ле­ним функцій за­ля­ку­ван­ня. Досягнення цієї мети ве­ли­кою мірою за­ле­жить не тільки від за­ко­но­дав­ст­ва, на ос­нові й у рам­ках яко­го має здій­сню­ва­ти­ся пра­во­суд­дя, а й від судді — но­сія су­до­вої вла­ди, який гли­бо­ко усвідо­м­лює та вміло ви­ко­ри­сто­вує на за­са­дах за­кон­ності і спра­вед­ли­вості свої владні пов­но­ва­жен­ня.

© 2024. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком