У ньому взяли участь голови апеляційних судів областей: Дніпропетровської — В.В. Віхров, Харківської — В.Д. Бринцев, Одеської — А.В. Луняченко, Житомирської — А.О. Никончук, Чернігівської — В.І. Литвиненко, а також голова Харківського апеляційного господарського суду М.І. Тітов та заступник голови апеляційного суду Волинської області В.Г. Лончук. Вони ділилися досвідом і проблемами, пов’язаними з фіксуванням судових процесів технічними засобами (В.Д. Бринцев, А.В. Луняченко, М.І. Тітов, В.В. Віхров), висловлювали занепокоєння з приводу розбалансованості судової системи, яка полягає в тому, що чинне законодавство не дозволяє апеляційним судам оперативно реагувати на помилки, допущені місцевими судами (В.В. Віхров, В.Г. Лончук), і в тому, що протягом кількох років останні працюють завдячуючи активній позиції керівників апеляційних судів, які змушені займатися й питаннями організаційного забезпечення місцевих судів, хоча закон не зобов’язує їх до цього (А.В. Луняченко, В.І. Литвиненко). Ішлося також про незадовільний стан приміщень судів, їх фінансування, а також кадрового забезпечення (М.І. Тітов, В.Г. Лончук). Як повідомив А.В. Луняченко, Вищою радою юстиції не розглянуто близько 300 матеріалів щодо суддів, у тому числі понад 30 — з Одеської області. Він навів факт, коли Міністерство юстиції протягом двох років не видає наказ про призначення судді на адміністративну посаду, хоча цього вимагають і громадськість Одещини, і рада суддів області, і Рада суддів України.

Виступаючі пропонували вдосконалити законодавчу практику шляхом прийняття законів, які регламентують здійснення судової реформи, в пакеті, що дозволило б уникнути багатьох недоречностей і працювати набагато ефективніше (В.Г. Лончук), передбачити в законі якомога ширші можливості для вирішення конфліктів, що виникають у державі, і захисту громадянами своїх інтересів, зокрема завдяки вдосконаленню законодавчої регламентації апеляційного оскарження й перегляду судових рішень (А.О. Никончук).

Наголошувалося на необхідності розроблення й затвердження Радою суддів України Тимчасового положення про державну судову адміністрацію, яке б до прийняття відповідного закону регламентувало її структуру, функції та повноваження не тільки на загальнодержавному, а й на регіональному рівні, а також вирішення в законодавчому порядку питання про передачу їй тієї частки кадрів, матеріальної бази і фінансів, яку мали підрозділи Міністерства юстиції України, що забезпечували діяльність судів у центрі та на місцях (В.Д. Бринцев).

Народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики О.В. Задорожній, який також узяв участь в обговоренні, зупинився на трьох проблемах, що, на його думку, потребують законодавчого вирішення і нагальної уваги Ради суддів України та широкої суддівської громадськості. Перша — розроблення виважених процесуальних кодексів. При цьому, зокрема, необхідно врахувати ряд процесуальних новацій, викликаних створенням окремої судової установи — Касаційного суду, а також привести у відповідність із новим Законом «Про судоустрій України» внесений на розгляд Верховної Ради України проект Адміністративного процедурного та проект Адміністративного процесуального кодексів. О.В. Задорожній запропонував Раді суддів створити відповідну робочу групу, вважаючи, що є всі юридичні підстави для того, щоб вона почала працювати вже сьогодні, не чекаючи формування нового складу Верховної Ради України. Друга проблема — потреба в нових підходах до фінансування судової системи. Комітет з питань правової політики неодноразово пропонував хоча б частину мита, яке одержує держава у зв’язку із розглядом справ судами (його загальна сума сягає 550 млн. грн.), направляти на фінансування судової системи. На думку голови цього Комітету, Раді суддів України вже сьогодні необхідно розробляти пропозиції до бюджетної резолюції на 2003 р. Ще одну проблему О.В. Задорожній убачає в необхідності детально врегулювати в законодавчому порядку за участю Ради суддів України висвітлення засобами масової інформації судових засідань і покласти край критиці газетами й посадовими особами держави судових рішень, які не набрали законної сили, що є втручанням у діяльність судової влади і згідно з чинним законодавством може тягти кримінальну відповідальність.

Заступник Глави Адміністрації Президента України М.В. Білоконь поінформував учасників засідання про зміни в її структурі, зокрема про створення відділу по зв’язках з Вищою радою юстиції, судами, органами юстиції, а також про те, що на засіданні у Президента України губернаторів областей орієнтовано на створення в кожній із них хоча б одного суду, який відповідав би європейським стандартам і до якого потім могли б підтягуватися інші суди.

Державний секретар Міністерства юстиції України О.В. Лавринович зазначив, що протягом багатьох років судова система була предметом політичних баталій в парламенті України, тому новий Закон про судоустрій несе на собі їх відбиток у вигляді певних неузгодженостей. Раді суддів, Верховному Суду, Міністерству юстиції, Адміністрації Президента України доведеться чимало попрацювати, щоб забезпечити підзаконними нормативними актами дію цього Закону. Проекти процесуальних кодексів мають високий ступінь готовності, і є достатньо часу для їх доопрацювання й розроблення необхідних підзаконних актів починаючи з Указу Президента щодо порядку функціонування державної судової адміністрації. Без нормативного вирішення питання і наступного фінансового забезпечення, на думку О.В. Лавриновича, на покращання годі й сподіватися. Адже протягом багатьох років відбувається не просто недофінансування судової гілки влади, а спочатку неврахування її потреб у Законі про Державний бюджет, а потім невиконання його положень. Це було проілюстровано на прикладі фінансування придбання технічних засобів для фіксування судового процесу. Починаючи з 1997 р. дане питання щоразу порушувалося при прийнятті Закону про Державний бюджет, і тільки в бюджеті на 2001 р. на зазначені цілі було передбачено урядом і затверджено парламентом 7,5 млн. грн. Проте виділено не було жодної копійки. На завершення О.В. Лавринович закликав до об’єднання зусиль усіх гілок влади у вирішенні проблем нормативного, організаційного та фінансового забезпечення діяльності судів.

Заступник голови військової палати Верховного Суду України М.Д. Дрига наголосив на тому, що в новому Законі «Про судоустрій України» вперше за останні вісім років зафіксовано факт існування військових судів, і на правильності такого рішення, оскільки ці суди забезпечують більш швидке реагування на факти порушення закону у військових частинах. Він підкреслив необхідність більш чіткого регулювання окремих положень у процесуальних кодексах і повідомив про готовність суддів військових судів узяти участь у доопрацюванні відповідних законопроектів.

Основною темою виступу заступника Генерального прокурора України В.В. Кудрявцева були труднощі, пов’язані із застосуванням нового процесуального законодавства (звуження повноважень прокуратури щодо оскарження судових рішень, зниження оперативності діяльності органів дізнання та попереднього слідства внаслідок встановлення судового контролю за їх діяльністю тощо), і претензії до роботи суддів: низький рівень професіоналізму, недбалість, байдужість, — які він проілюстрував конкретними фактами, висловивши при цьому сподівання на обгрунтованість запевнень, які звучали на IV з’їзді суддів України, у здатності органів суддівського самоврядування впливати на несумлінних суддів.

Заступник Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренко закликав відмовитися від традиційного підходу до таких «вічних» проблем, як відсутність коштів, належного процесуального регулювання, достатніх знань у суддів, і концептуально зовсім по-новому на них подивитися. На його думку, потрібно не роздувати професійний апарат судів, а запровадити інститут мирових суддів, на розгляд яких віддати всі дрібні справи, а також обмежити сферу судового розгляду справ про адміністративні правопорушення тільки тими випадками, коли людина не згодна з рішенням адміністративного органу. Подальше вдосконалення процесуального законодавства має бути спрямоване на те, щоб людина не була позбавлена права на перевірку рішення щодо неї вищестоящим судом (як це має місце після наділення судді формальною можливістю приймати чи не приймати скаргу), що є грубим порушенням Конституції України і міжнародних норм. В.Т. Маляренко закликав колег виявляти людяність у ставленні до тих громадян, які внаслідок певних обставин потрапили у сферу діяльності суду, сприяти їм у захисті їхніх прав.

Засідання завершилось прийняттям рішення, в якому накреслено ряд заходів, спрямованих на забезпечення здійснення судочинства відповідно до конституційних засад і чинного законодавства, а також на втілення в життя нового Закону «Про судоустрій України».