Верховний Суд України в складі:
судді Верховного Суду України Самсіна І.Л.,
при секретарі Стеценко М.О.,
за участю Головатого С.П. — представника Мельниченка М.І.,
представників Центральної виборчої комісії Ставнійчук М.І., Вензовської Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою Головатого Сергія Петровича, який діє від імені Мельниченка Миколи Івановича, на постанову Центральної виборчої комісії (далі — ЦВК) від 3 червня 2005 року № 91,
в с т а н о в и в:
8 червня 2005 року Головатий С.П., який діє від імені Мельниченка М.І., звернувся до Верховного Суду України зі скаргою на постанову ЦВК від 3 червня 2005 року № 91 «Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І.», якою залишено без задоволення заяву Головатого С.П. в інтересах Мельниченка М.І. про забезпечення реалізації виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови ЦВК від 26 січня 2002 року № 94 «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року».
У скарзі заявник посилається на те, що підставою для звернення до ЦВК з указаною заявою стало невиконання заходів щодо поновлення виборчих прав громадянина Мельниченка М.І. упродовж більше ніж одного місяця після набрання статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року в справі «Мельниченко проти України», яким установлено порушення статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та зобов’язано Україну протягом трьох місяців від дати набуття рішенням статусу остаточного виплатити заявникові в доларах США за курсом на день винесення рішення 5000 євро як компенсацію моральної шкоди та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми; після закінчення вищевказаних трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме на період несплати, плюс три відсоткові пункти.
У зв’язку із чим заявник просить скасувати постанову ЦВК від 3 червня 2005 року № 91; зобов’язати ЦВК виконати рішення Європейського суду з прав людини в справі «Мельниченко проти України» відповідно до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року по перегляду справ і поновленню проваджень по справах на внутрідержавному рівні у зв’язку з рішенням Європейського суду з прав людини (далі — Рекомендації № R(2000)2), забезпечивши відновлення правового становища Мельниченка М.І. шляхом скасування пункту 2 постанови ЦВК від 26 січня 2002 року № 94 «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року» та реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України, включеним до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року.
Представник ЦВК Ставнійчук М.І. скаргу не визнала, посилаючись на відповідність оскаржуваної постанови вимогам закону.
У судовому засіданні заявник підтримав вимоги, викладені в скарзі.
Заслухавши пояснення представників, дослідивши письмові докази та перевіривши наведені в скарзі доводи, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи в задоволені заяви Головатого С.П., ЦВК виходила з того, що рішенням Верховного Суду України в справі за скаргою Соціалістичної партії України на пункт 2 постанови ЦВК від 26 січня 2002 року № 94 «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року» заявник вичерпав національні засоби захисту свого права та за умов відсутності в Україні іншого, установленого законом, порядку виконання рішення Європейського суду з прав людини, виконання Рекомендацій № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, на думку ЦВК, можливе за зверненням Мельниченка М.І. в порядку, встановленому статтею 3744 ЦПК України, до Верховного Суду України із заявою про перегляд за винятковими обставинами його рішення.
Крім того, ЦВК вважає, що слід звернути увагу на відсутність у національному законодавстві способу перегляду несудовими органами своїх рішень у зв’язку з встановленням міжнародними судовими органами чи міжнародними організаціями, юрисдикцію яких визнано Україною, факту порушення державою Україною міжнародних зобов’язань за наявності судових рішень.
Мельниченко М.І. також не може бути зареєстрований кандидатом у народні депутати України, який включений до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року у зв’язку з тим, що пункт 2 постанови ЦВК від 26 січня 2002 року № 94 «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року», яким відмовлено в реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України, залишився нескасованим. Крім того, питання реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, вирішується виключно в порядку, установленому статтями 41, 45 Закону України «Про вибори народних депутатів України».
Між тим з такими висновками ЦВК погодитися неможливо, оскільки вони не грунтуються на Конституції України, міжнародних договорах і законах України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких видана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Рішенням Європейського суду з прав людини (друга секція) у справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) визнано факт порушення з боку держави України статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції (право на вільні вибори).
З повідомлення Секретаря Європейського суду з прав людини (далі — Суд) від 31 березня 2005 року вбачається, що рішення Суду 30 березня 2005 року набуло статусу остаточного.
Згідно з пунктом 1 статті 46 Конвенції держави, що її підписали, «зобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вони є сторонами».
Відповідно до Рекомендацій № R(2000)2 компетентні органи держави-відповідача можуть прийняти і інші міри, чим ті, які визначив суд при постановленні рішення у відповідності до статті 41 Конвенції, та/або загальні заходи чи індивідуальні заходи, наскільки це можливо, для поновлення тієї ситуації, в якій знаходилась особа до порушення Конвенції (restitutio іп integrum).
Ці положення покладають на компетентні органи держави-відповідача вирішення того, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення restitutio in integrum.
Згідно з підпунктом «і» пункту II зазначеної Рекомендації Договірні Сторони мають забезпечувати адекватні можливості повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
Як указується в Пояснювальному меморандумі до Рекомендації № R(2000)2, цей пункт викладає обставини, за яких повторний розгляд або поновлення провадження в справі є особливо важливим, а в окремих випадках, можливо, єдиним засобом досягнення restitutio in integrum.
Відповідно до пункту 5 Пояснювального меморандуму порушення Конвенції можуть бути виправлені різними заходами: від адміністративного повторного розгляду справи (наприклад, надання дозволу на проживання, у наданні якого особі було раніше відмовлено) до повного поновлення судового провадження (наприклад, у справах кримінального обвинувачення).
З огляду на вищезазначені норми права рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов’язкові правила.
Рішенням у справі Папаміхалопулос та інші проти Греції (Раратісhalороиlоs апd Оthers vs Сrеесе) (стаття 50) від 31 жовтня 1995 року, пункт 34, Серія А, № 330-В Європейський суд з прав людини встановив, що рішення, в якому Суд визнав порушення, покладає на державу-відповідача правове зобов’язання покласти край цьому порушенню і відшкодувати шкоду за його наслідки таким чином, щоб відновити, наскільки це можливо, становище, що існувало до порушення.
На необхідність внесення змін до практики застосування законодавства шляхом скасування рішення національного органу, яким порушуються права чи свободи, гарантовані Конвенцією, указується в Рекомендації Rес (2004)5 Комітету Міністрів державам-членам щодо перевірки законопроектів, існуючих законів та адміністративної практики на відповідність стандартам, викладеним в Європейській конвенції з прав людини. Так, у пунктах 3, 25 Додатку до цих Рекомендацій зазначено, що головною передумовою ефективного захисту Конвенцією прав людини в Європі є застосування Конвенції державами в їхньому правопорядку в світлі прецедентної практики Суду. Це передусім передбачає приведення державами законів та адміністративної практики у відповідність з Конвенцією. Коли рішення Суду безпосередньо стосується держави, вона зобов’язана на підставі статті 46 вжити необхідних заходів для його виконання, а коли це потрібно, негайно вжити необхідних заходів, щоб змінити закони та адміністративну практику з метою їх узгодження з Конвенцією.
Відповідно до статей 2, 3, 17 Закону України від 30 червня 2004 року «Про Центральну виборчу комісію» ЦВК є колегіальним державним органом, який здійснює свої повноваження незалежно від інших органів державної влади і, зокрема, забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України, керуючись принципами верховенства права, законності, незалежності, об’єктивності, компетентності тощо.
За таких обставин суд приходить до висновку, що ЦВК, будуючи свою діяльність на принципах верховенства права і законності, маючи обов’язком забезпечувати реалізацію і захист виборчих прав громадян України та дотримання передбачених Конституцією і законами України принципів і засад виборчого процесу, маючи право переглядати власні рішення та повноваження здійснювати такий перегляд із власної ініціативи, є державним органом, який компетентний за законодавством України прийняти рішення, наскільки це можливо, спрямоване на поновлення виборчого права громадянина України Мельниченка М.І. і досягнення restitutio іп integrum.
Винесення Європейським судом з прав людини рішення в справі заявника, яким визнано порушення його права, спонукає державу до його виконання, тому висновок ЦВК щодо відсутності в національному законодавстві способу перегляду судовими органами своїх рішень у зв’язку з встановленням міжнародними судовими органами чи міжнародними організаціями, юрисдикцію яких визнано Україною, факту порушення державою Україною міжнародних зобов’язань за наявності судових рішень та про те, що поновлення його права можливо через скасування рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року, яким залишено без зміни пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року», не грунтується на законі.
Крім того, у справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) Європейський суд з прав людини встановив, що саме рішенням ЦВК про відмову в реєстрації заявника як кандидата в народні депутати України через подання ним неправдивих відомостей, не зважаючи на наявність у останнього зареєстрованого законного місця проживання на території України (прописки), порушено статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції, тому рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року у справі за скаргою Соціалістичної партії України на постанову ЦВК про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України не може бути перешкодою для розгляду ЦВК заяви Мельниченка М.І. щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Наведені обставини дають підстави для висновку, що постанова ЦВК від 3 червня 2005 року № 91 «Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І.» не відповідає Конституції та законам України й прийнята з порушенням вимог міжнародних договорів, а тому підлягає скасуванню.
Визначаючи спосіб поновлення порушених прав і законних інтересів Мельниченка М.І., суд виходить із того, що відповідно до статті 24320 ЦПК України при встановленні обµрунтованості скарги суд визнає дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними, скасовує рішення і зобов’язує задовольнити вимогу заявника та усунути порушення.
Запропонований заявником спосіб захисту порушених прав шляхом реєстрації Мельниченка М.І. кандидатом у народні депутати України, включеним до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року, не може бути вибраний судом, оскільки відповідно до статей 41, 45 Закону України «Про вибори народних депутатів України» реєстрація кандидатів у депутати в багатомандатному окрузі належить до компетенції ЦВК.
Керуючись статтями 9, 55 Конституції України, статтями 6, 13, 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, статтями 2, 3, 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», статтями 41, 45 Закону України «Про вибори народних депутатів України», статтями 11, 24316, 24320 ЦПК України, Верховний Суд України в и р і ш и в:
Скаргу Головатого Сергія Петровича, який діє від імені Мельниченка Миколи Івановича, на постанову Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року № 91 задовольнити частково. Постанову Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року № 91 «Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І.» скасувати. Зобов’язати Центральну виборчу комісію розглянути заяву Мельниченка Миколи Івановича з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі «Мельниченко проти України» і зазначених вище норм міжнародного та національного права.
Рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду України І.Л. Самсін