За змістом статей 257, 362 КПК України та відповідно до роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи

Іллічівський міський суд Одеської області вироком від 19 листопада 2009 р. засудив: Б.В. — за ч. 2 ст. 296 КК на два роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік; Б.І. — за ч. 2 ст. 296 КК на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 18 березня 1996 р. та остаточно призначено Б.І. покарання — два роки п’ять місяців позбавлення волі.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 16 березня 2010 р. вирок місцевого суду щодо Б.В. та Б.І. скасував, а справу закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Б.В. та Б.І. обвинувачувалися у тому, що вони 9 травня 2009 р., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, у травмпункті лікарні, умисно, з хуліганських мотивів, грубо порушили громадський порядок, виявляючи явну неповагу до суспільства, безпідставно вчинили бійку між собою, зірвавши роботу травмпункту, внаслідок чого деякий час громадянам не надавалася невідкладна медична допомога.

Прокурори у своїх поданнях зазначали, що висновок апеляційного суду про відсутність у діях Б.В. та Б.І. складу передбаченого ч. 2 ст. 296 КК злочину не ґрунтується на законі, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів про вчинення цими особами саме хуліганських дій.

До того ж у поданнях ідеться про те, що висновку про невинуватість Б.В. та Б.І. апеляційний суд дійшов без проведення судового слідства, давши зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам, зокрема показанням підсудних, іншу оцінку, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, порушивши принцип безпосередності дослідження доказів.

У поданнях прокурорів порушувалося питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо Б.В. та Б.І. і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені у касаційних поданнях, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо Б.В. і Б.І. та закриваючи справу щодо них, апеляційний суд виходив із того, що між зазначеними особами виник конфлікт на ґрунті неприязних стосунків, їхні дії були швидкоплинними, за відсутності сторонніх громадян, не супроводжувалися особливою зухвалістю і винятковим цинізмом та не завадили нормальній роботі лікарні.

Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи.

Як убачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції, обидва підсудні повністю визнали себе винними у вчиненні пред’явленого обвинувачення, зазначили, що фактичні обставини справи вони не оспорюють і просять не досліджувати докази щодо цих обставин.

Оскільки ніхто з учасників судового розгляду проти цього не заперечував, суд відповідно до вимог ст. 299 КПК постановив не досліджувати докази щодо фактичних обставин справи, обмежившись допитом підсудних.

Проте апеляційний суд, порушивши вимоги статей 257 та 362 КПК, не провівши судового слідства, дав фактичним даним, що містяться в показаннях Б.В. та Б.І., іншу оцінку, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, та, не дослідивши будь-яких інших доказів на підтвердження винуватості зазначених осіб у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 296 КК злочину, спростував висновки місцевого суду.

Крім того, апеляційний суд, дійшовши висновку про невинуватість Б.В. та Б.І., не врахував, що згідно зі ст. 296 КК дії, викликані особистими неприязними стосунками, що супроводжувались завданням побоїв, які поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, мають кваліфікуватись як хуліганство.

Висновки апеляційного суду про те, що бійка між Б.В. та Б.І. сталася за відсутності сторонніх осіб і не завадила роботі лікарні, кабінет травмпункту не може бути місцем передбаченого ст. 296 КК злочину, а інкриміновані дії не супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

У справі містяться докази того, що бійка між Б.В. та Б.І. відбулася за присутності медичних працівників, супроводжувалася брутальною лайкою та небажанням її припинити, не зважаючи на зауваження медиків. Крім того, хворі, які чекали в коридорі, через бійку не змогли отримати своєчасну медичну допомогу, а вгамували Б.В. та Б.І. лише працівники міліції, які прибули на виклик чергового лікаря та реєстратора.

Однак усі ці докази апеляційний суд залишив поза увагою.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2010 р. щодо Б.І. та Б.В., а справу направити на новий апеляційний розгляд.