Згідно з ч. 2 ст. 33 Кримінального кодексу України при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу

Кіровський районний суду м. Кіровограда вироком від 1 лютого 2005 р. засудив Л. за ч. 1 ст. 186 КК України на один рік позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно Л. призначено чотири роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Л. на користь К. 1 тис. 460 грн., на користь С. 850 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 березня 2005 р. зазначений вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 квітня 2006 р. касаційну скаргу Л. залишено без задоволення.

За вироком суду Л. визнано винним у тому, що він 20 червня 2004 р. приблизно о 19 год. 30 хв. у м. Кіровограді біля магазину відкрито викрав майно потерпілої К. на загальну суму 1 тис. 914 грн., а 5 вересня 2004 р. о 18 год. в магазині повторно відкрито викрав майно потерпілого С. на загальну суму 1 тис. 200 грн.

У клопотанні заступник Генерального прокурора України, не оспорюючи фактичні обставини справи, вважає зайвою кваліфікацію дій Л. за ч. 1 ст. 186 КК України, а тому просить судові рішення змінити: виключити з них кваліфікацію дій Л. за ч. 1 ст. 186 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України про призначення покарання за сукупністю злочинів. Вважає, що оскільки Л. 20 червня 2004 р. відкрито заволодів майном потерпілої К., а 5 вересня 2004 р. вчинив повторно ті ж самі дії, спрямовані на заволодіння майном С., то всі зазначені його дії охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 186 КК України за ознакою повторності їх вчинення.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання прокурора підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заступника Генерального прокурора України, який підтримав клопотання та подання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 275 КПК України суд розглядає справу тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення.

Органом досудового слідства Л. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 186 КК України, у такому обсязі воно було підтримано державним обвинувачем і розглянуто судом першої інстанції.

Така кваліфікація дій засудженого Л. відповідає вимогам ч. 2 ст. 33 КК України, тобто при сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

За таких обставин клопотання прокурора не може бути задоволено через те, що у разі виключення із судових рішень кваліфікації дій Л. за ч. 1 ст. 186 КК України як зайвої та кваліфікування їх за епізодом від 20 червня 2004 р. за ч. 2 ст. 186 КК України буде погіршення його становище, оскільки його було засуджено за цим епізодом за ч. 1 ст. 186 КК України.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

клопотання заступника Генерального прокурора України, внесене на розгляд за поданням п’яти суддів, залишити без задоволення.