Відповідно до вимог ст. 400 КПК України посилення покарання при новому розгляді справи судом першої інстанції допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м’якістю покарання або у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області вироком від 24 травня 2007 р. засудив Р. за ч. 1 ст. 263 КК на три роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням на один рік іспитового строку.

Р. визнано винуватим у тому, що 17 лютого 2001 р. він зберігав удома 69 набоїв калібру 7,62 мм, 136 військових набоїв такого ж калібру, 83 набої калібру 9 мм і 136 набоїв калібру 5,6 мм без передбаченого законом дозволу.

В апеляційному порядку зазначений вирок не переглядався.

У клопотанні про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК, засуджений Р. просив скасувати цей вирок місцевого суду, а справу — закрити провадженням на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

У поданні п’яти суддів Верховного Суду України було порушено питання про внесення клопотання засудженого Р. на судовий розгляд та наведено підстави для перегляду судового рішення щодо засудженого.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені в клопотанні, коле­гія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верхового Суду України дійшла такого ви­снов­ку.

Зазначену кримінальну справу стосовно Р. суди розглядали неодноразово.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості Р. у зберіганні 17 лютого 2001 р. бойових припасів без передбаченого законом дозволу ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах, у тому числі викривальних показаннях засудженого на досудовому слідстві та в суді, даних, що містяться у протоколах обшуку і вилучення речових доказів та висновках експертних досліджень, які засуджений не заперечував.

Кваліфікація злочинних дій Р. за ч. 1 ст. 263 КК правильна і в колегії суддів сумнівів не викликала. Разом з тим, призначаючи покарання засудженому за цим законом, суд допустив помилки у правозастосуванні.

Відповідно до вимог ст. 400 КПК посилення покарання при новому розгляді справи судом першої інстанції допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м’якістю покарання або у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 27 травня 2003 р. частково задовольнив апеляцію захисників. Попередній вирок Ужгородського міського суду Закарпатської області від 25 лютого 2003 р. про засудження Р. за іншими, зазначеними в цьому рішенні, статтями КК до різних строків покарання, зокрема за ч. 1 ст. 263 КК на два роки позбавлення волі, було скасовано через істотні порушення кримінально-процесуального закону, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи 24 травня 2007 р. суд першої інстанції постановив вирок, яким визнав Р. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і призначив йому три роки позбавлення волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК з випробуванням на один рік іспитового строку. За іншими, зазначеними в цьому вироку статтями КК, відповідно до положень п. 2 ст. 6 КПК Р. було виправдано через відсутність у його діях складів злочинів.

Отже, суд першої інстанції після скасування вироку при новому розгляді справи безпідставно посилив покарання засудженому Р. за ч. 1 ст. 263 КК з двох до трьох років позбавлення волі.

Крім того, визнаючи Р. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, який згідно з класифікацією ст. 12 КК належить до злочинів середньої тяжкості, та призначаючи винуватому за цим законом покарання, суд мав урахувати, що оскільки з моменту вчинення зазначеного злочину (17 лютого 2001 р.) минуло більше п’яти років, то відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК необхідно було звільнити Р. від покарання у зв’язку з закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК, але цього не зробив.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України ухвалила рішення про зміну вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2007 р. щодо Р. Ухвалено зменшити Р. покарання за ч. 1 ст. 263 КК з трьох до двох років позбавлення волі, вважати його засудженим за цим законом до двох років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням на один рік іспитового строку і на підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнити Р. від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 цього Кодексу.