головуючого	Харченка О.М.,
суддів	Самелюка П.О., Верещак В.М.,
за участю прокурора	Ковзеля П.О.,
та захисника	Б.,

розглянула в судовому засіданні 26 травня 2005 р. в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Апеляційного суду Донецької області від 26 січня 2005 р., яким: В., 8 грудня 1978 р. н., громадянина України, не судимого, та Д., 14 серпня 1974 р. н., не судимого, – обох виправдано за пред’явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 93 п. “а” КК України 1960 р., а Ш., 28 квітня 1975 р. н., громадянина України, судимого 18 січня 2000 р. за ст. 86 ч. 2 КК України 1960 р. на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, на даний час відбуває покарання у місцях позбавлення волі, виправдано за пред’явленим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 396 ч. 1 КК України за недоведеністю їхньої участі у вчиненні цих злочинів.
Органами досудового слідства В. і Д. пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів В.В., а Ш. у приховуванні цього злочину.
Згідно з обвинувальним висновком, злочини ними було вчинено за наступних обставин.
Літом 1996 р. В., будучи неповнолітнім, проживаючи в будинку № 8 по вулиці Короленко у м. Харцизьк Донецької області спільно зі своєю матір’ю і батьком В.В. на ґрунті особистих неприязних стосунків з останнім організував вчинення його умисного вбивства.

До участі у вчиненні вбивства В.В., його син В. планував залучення і інших осіб із числа своїх знайомих за винагороду.
Д., перебуваючи у близьких стосунках з В. і переслідуючи корисливу мету, дав згоду на вчинення цього злочину.
Згідно з відпрацьованим планом, В. завчасно придбав ефір для усипіння В.В.
27 вересня 1996 р. приблизно о 23 годині, реалізуючи свій злочинний умисел і діючи по раніше відпрацьованому плану В. передав Д. змочену ефіром ганчірку, якою останній закрив ніс і рот потерпілому. Проте останній став чинити опір. З метою усунення опору, В. і Д. повалили потерпілого на підлогу, де В. утримував його за ноги, а Д., піднятою з підлоги шкарпеткою стиснув його шию і тримав до того часу, коли потерпілий перестав подавати ознаки життя.

Причиною смерті В.В. була механічна асфіксія.

Після цього, за вказівкою В., з метою приховання слідів злочину, труп потерпілого було поміщено у салон автомобіля В., ВАЗ-21053 державний номер Э 00-61 ДО, і відвезений до їх спільного знайомого Ш. Останній, знаючи про злочинні наміри В. і відмовившись від безпосередньої участі у їх реалізації, і заздалегідь не обіцяючи йому свого сприяння в приховуванні слідів злочину, діючи умисно, дав свою згоду на приховування трупа потерпілого.

На автомобілі, під керуванням В., вони відвезли труп потерпілого до закинутої гірничої виробітки і викинули його у шурф.
За участь у вбивстві Д. отримав від В. відеоплеєр і 100 доларів США, якими розпорядився на свій розсуд.
Виправдовуючи В., Д. і Ш., суд прийшов до висновку про недоведеність їх участі у вчиненні зазначених злочинів.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування судового рішення із-за однобічності і неповноти досудового і судового слідства та направлення справи на додаткове розслідування.
Зазначає, що оцінка доказів, яким дав суд у вироку, є протирічливою, поспішливою і однобічною. За неповно вияснених обставин була виключена можливість постановлення вироку. Суд мав повернути справу на додаткове розслідування для усунення неповноти досудового слідства, підтвердження чи спростування обставин, які мають суттєве значення для правильного його вирішення.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, захисника Б., який вважав, що касаційне подання прокурора не може бути задоволеним, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і суд зобов’язані вжити всіх, передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи.
Ці вимоги закону органом досудового слідства і судом, як видно з матеріалів справи, належним чином не виконані, внаслідок чого залишилися нез’ясованими обставини, які могли мати значення для правильного її вирішення.
Виправдовуючи обвинувачених, суд у вироку зазначив, що пред’явлене їм обвинувачення ґрунтується не на доказах, а на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу вироку.

У якості основного мотиву, який слугував виправданню обвинувачених, на думку суду, є відсутність судово-медичного висновку про причину смерті В.В. і неможливості встановлення причини смерті без наявності його трупа.
На думку суду, слідством були вжиті вичерпані заходи по виявленню трупа В.В. Разом з цим, судом було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, заявленого в ході судового слідства, про повернення справи на додаткове розслідування.

Вступаючи сам з собою у протиріччя, суд у вироку зазначив, що під час досудового слідства не до кінця досліджено місце, де за показами Д. і Ш. вони спільно з В. захоронили труп потерпілого, одночасно зазначивши про те, що слідством вжиті вичерпні заходи по виявленню трупа.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, органами досудового слідства приймалась одна поверхова спроба дослідження шурфу № 2, місця, на яке вказували самі обвинувачені.

Із довідки воєнізованого підрозділу вбачається, що з метою відшукання трупа потерпілого із шурфу вилучено лише 46,6 м3 гірської маси, а подальшій роботі перешкодили природні умови, які на той час мали місце. Решта шурфу не досліджувалась взагалі.

Тому, без повного дослідження шурфу не можливо встановити зі всією достовірністю, чи знаходиться там труп потерпілого, чи його залишки, одяг або інші предмети, які могли б вказати на їх належність потерпілому та дати правильну оцінку зібраним по справі доказам, зробити висновок про винність чи невинність Д., Ш. і В. інкримінованих їм злочинах та встановити мотив вбивства.

Досудовим слідством не встановлено коло осіб (друзів, знайомих, сусідів), які знали сім’ю В. у 1996 р. і могли б вказати на характер взаємовідносин членів сім’ї з потерпілим, спростувати або підтвердити твердження слідства про те, що потерпілий знущався над своєю дружиною, що між ними склалися неприязні стосунки, у зв’язку з чим у В. виник умисел на умисне вбивство свого батька.
Допитана мати засудженого В. показала, що вона бачила, як її син спільно з Д. винесли із її будинку до гаража тіло чоловіка, а зі слів останнього вона зрозуміла, що вони його вбили (т. 1 а. с. 17 – 20).

Свідок Д. показала, що її співмешканець Д. розповідав їй, що він В. позбавили життя батька останнього (т. 2 а. с. 4 – 5).
З цього приводу допитані лише обвинувачений В., його брат і мати, які є близькими родичами зацікавлені у звільненні В. від кримінальної відповідальності.

Суд не дав цій обставині критичної оцінки і зробив поспішний висновок про неможливість встановлення мотиву злочину.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оцінка доказів, яку дав суд у вироку, є протирічливою, однобічною і поспішною, оскільки, при неповно вияснених обставинах по справі виключена можливість постановлення вироку.

У зв’язку з цим справа підлягає поверненню на додаткове розслідування для усунення суттєвої неповноти досудового слідства, підтвердження чи спростування обставин, які мають суттєве значення для правильного її вирішення.

При проведенні додаткового розслідування органам досудового слідства необхідно розширити коло осіб (сусідів, знайомих), в яких більш детально вияснити дані про стосунки подружжя Васильєвих і у сім’ї в цілому до 1996 р., вжити заходи по виявленню трупа В.В. шляхом ретельного огляду шурфу № 2 гірничого відводу шахти “Комуніст” та з’ясувати інші обставини, які мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 26 січня 2005 р. щодо В., Д. і Ш. скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Головуючий:	Харченко О.М.
Судді:	Самелюк П.О., Верещак В.М.