У суб’єктів господарювання не було об’єктивної можливості дотримати вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р.*

6 червня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Світ розваг» (далі — ТОВ) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі — СДПІ), Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі — ДПА) про визнання незаконним рішення, встановив:

У січні 2008 р. ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення СДПІ від 25 липня 2007 р. № 0000580849 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 250 грн на підставі п. 1 ст. 17 Закону від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон) у зв’язку з непроведенням розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій (далі — РРО) з роздрукуванням відповідного розрахункового документа та невидачею розрахункового документа.

На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» (далі — постанова КМУ № 121) Міністерство промислової політики України (далі — Мінпромполітики) було зобов’язане забезпечити в термін до 31 грудня 2006 р. організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть встановленим вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють. Однак на момент здійснення перевірки ТОВ Мінпромполітики цього обов’язку не виконало.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 липня 2008 р., залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 р. та Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2010 р., позов задовольнив: визнав недійсним рішення СДПІ від 25 липня 2007 р. № 0000580849 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 250 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на момент виникнення спірних правовідносин не були розроблені автомати з продажу товарів (послуг), які відповідають встановленим вимогам ст. 2 Закону, а також не розроблені запам’ятовуючі пристрої (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють. ТОВ здійснює діяльність, яка не заборонена Законом, та відповідає всім вимогам чинного законодавства.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, ДПА просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування зазначеного заявник додав постанову Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 р., в якій, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПА постанові касаційного суду по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано п. 6 додатка до постанови КМУ № 121.

У справі, рішення касаційного суду від 24 лютого 2011 р. в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ТОВ від застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. 1 ст. 3 Закону, оскільки на час проведення перевірки настав установлений постановою КМУ № 121 термін застосування РРО при наданні послуг із використанням гральних автоматів.

У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин Мінпромполітики не виконало покладеного на нього постановою КМУ № 121 обов’язку щодо розроблення запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють, тому у ТОВ не було можливості дотримати вимог пунктів 1, 2 ст. 3 Закону. Отже, в діях ТОВ відсутній склад відповідного правопорушення.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права, при цьому у справі, що розглядається, — правильно.

Так, п. 6 додатка до постанови КМУ № 121 встановлено строк переведення суб’єктів господарювання залежно від форм та умов їх діяльності на розрахунки із застосуванням РРО. Для суб’єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням гральних автоматів, було встановлено термін до 31 грудня 2006 р.

Водночас згідно зі ст. 12 Закону на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі — Держреєстр) та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Відповідно до п. 2 постанови КМУ № 121 на Мінпромполітики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 р. № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Держреєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

За таких обставин до зазначеної дати у суб’єктів господарювання не було об’єктивної можливості дотримати вимог Закону у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Держреєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р.

У справі, що розглядається, суди встановили, що перевірку було проведено 9 липня 2007 р., тобто до дати реєстрації зазначеної комп’ютерно-касової системи, отже, склад правопорушення в діях ТОВ відсутній.

Враховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ДПА відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.