Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Вироком Шполянського районного суду Черкаської області від 8 квітня 2008 року С. засуджена за ч. 1 ст. 172 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 510 грн.

С. засуджено за те, що вона, грубо порушуючи соціальні права та гарантії працівника, які визначаються трудовим законодавством України, з лютого до березня 2008 року без укладення трудового договору та реєстрації у центрі зайнятості систематично використовувала найману працю К., яка кожну середу, п’ятницю, суботу та неділю з 8 до 12 години реалізовувала хліб на привокзальному та центральному ринках міста.

В апеляційному та касаційному порядку справа не переглядалася

У клопотанні заступника Генерального прокурора України порушено питання про скасування вироку і закриття справи на підставі ч. 1 п. 2 ст. 6 КПК України, оскільки дії С. не містять складу злочину, а містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 41 КУпАП.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання заступника Генерального прокурора України підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав клопотання та подання, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню.

За вироком суду С. засуджено за грубе порушення законодавства про працю, що виразилося в систематичному використанні найманої праці без укладення письмового трудового договору з найманим працівником К. та в нереєстрації цього договору у центрі зайнятості.

Доводи подання, що таке порушення законодавства про працю не є грубим, – безпідставні, оскільки воно обмежує трудові права громадянина, тягне за собою ненадання передбачених законом соціальних пільг, компенсацій, тобто, ставить працівника в умови соціальної незахищеності.

Ті обставини, що К. працювала неповний робочий день і неповний робочий тиждень, і, як стверджувала С., вона не встигла укласти і зареєструвати трудовий договір, а К. зазначала, що їй не завдано моральної та матеріальної шкоди, – не впливають на наявність об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

Разом з тим, ці дії хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, однак через малозначність не становлять суспільної небезпечності, оскільки ними не заподіяна істотна шкода як фізичній особі, так і суспільству або державі, у зв’язку з чим вирок підлягає скасуванню, а справа – закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК України.

За таких обставин Верховний Суд України скасував вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 8 квітня 2008 року щодо С., а справу закрив на підставі ч. 2 ст. 11 КК України.