Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦК України добросовісним набувачем визнається особа, яка не знала і не могла знати, що придбала майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

У вересні 2005 р. відкрите акціонерне товариство “Зарожанський цукровий завод” (далі — ВАТ) звернулось до господарського суду з позовом до дочірнього підприємства “Захід-Капітал” товариства з обмеженою відповідальністю “Центр-Капітал” (далі — ДП) про витребування майна вартістю 6 млн 877 тис. 813 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що належне йому майно було реалізоване на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження, боржником в якому була інша юридична особа. Вважаючи, що його незаконно позбавлено права володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, на підставі ч. 1 ст. 50 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ “Про власність”, ст. 388 ЦК позивач просив витребувати від покупця ДП продане на прилюдних торгах майно.

ВАТ також зазначив, що рішеннями Господарського суду Чернівецької області від 30 липня 2002 р. у справах за позовом ВАТ до закритого акціонерного товариства “Зарожанський цукровий завод” (далі — ЗАТ) про визнання недійсним рішення зборів акціонерів ЗАТ від 1 березня 2001 р. та витребування майна із чужого незаконного володіння, передача майна від ВАТ до статутного фонду ЗАТ визнана неправомірною.

Крім того, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14 листопада 2003 р. у справі за позовом ВАТ до ДП, ЗАТ, спеціалізованого державного підприємства “Укрспецюст”, Відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції Чернівецької області (далі — ВДВС), третя особа — акціонерне товариство “Кредит Банк (Україна)”, про визнання недійсними прилюдних торгів, прилюдні торги з продажу спірного майна були визнані недійсними.

ДП звернулось з зустрічним позовом до ВАТ про визнання своїх прав добросовісного набувача майна, придбаного на прилюдних торгах, та визнання права власності на це майно.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 9 лютого 2006 р. первісний позов задоволено і витребувано у ДП на користь ВАТ майно на суму 6 млн 877 тис. 813 грн, придбане відповідачем на прилюдних торгах, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 травня 2006 р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 9 лютого 2006 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено, визнано ДП власником майна на суму 6 млн 877 тис. 813 грн, придбаного на прилюдних торгах.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від З травня 2006 р., а рішення Господарського суду Чернівецької області від 9 лютого 2006 р. залишено в силі.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладений висновок про те, що майно вибуло від позивача поза його волею.

У касаційній скарзі ДП просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р. з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2007 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р. у справі № 3/202.

Заслухавши доповідь судці-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду, погодився з висновком господарського суду першої інстанції, про те що майно вибуло від ВАТ поза його волею. Проте з таким висновком не можна погодитись з наступних підстав.

Господарський суд першої інстанції, пославшись на факти встановленні рішеннями господарського суду Чернівецької області від 30 липня 2002 р. у справах за позовом ВАТ до ЗАТ про визнання недійсним рішення зборів акціонерів ЗАТ від 1 березня 2001 р. та витребування майна із чужого незаконного володіння, в силу ч. 2 ст.35 ГПК, визнав доведеною ту обставину, що спірне майно вибуло із володіння власника — ВАТ поза його волею .

Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Проте, господарський суд першої інстанції вказуючи на преюдиційність фактів, не врахував, що ДП не було стороною у даних справах.

Відтак, обставини вибуття спірного майна від ВАТ підлягали встановленню в загальному порядку.

Враховуючи викладене, господарський суд невірно застосував ч. 2 ст. 35 ГПК та дійшов передчасного висновку, що спірне майно вибуло з володіння ВАТ поза його волею.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, на вказане увагу не звернув.

Натомість, Львівський апеляційний суд здійснюючи апеляційний перегляд у справі встановив, що ВАТ, виступаючи засновником ЗАТ, на підставі рішення зборів засновників від 1 березня 2001 р. за актом передачі передало спірне майно ЗАТ шляхом внесення його до статутного фонду останнього.

15 травня 2002 р. приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Мартинюк Є.А. було вчинено виконавчий напис за № 1270 про звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна та основні засоби, отримані ЗАТ до його статутного фонду.

17 травня 2002 р. ВДВС виніс постанову № 02-21-962/2 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 1270, а 9 липня 2002 р. спірне майно було описано й арештовано на території ЗАТ та передано на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю “Шторм”, що підтверджується актами опису й арешту майна.

30 серпня 2002 р. ДП на прилюдних торгах придбало за плату спірне майно.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 30 липня 2002 р. у справах за позовом ВАТ до ЗАТ про визнання недійсним рішення зборів акціонерів ЗАТ від 1 березня 2001 р. та про витребування майна із чужого незаконного володіння не спростовують встановленого апеляційним судом факту, що майно вибуло у 2001 р. від ВАТ на законних підставах і після цього до позивача не було повернуто.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що майно вибуло від власника ВАТ з його волі 1 березня 2001 р. шляхом передачі до статутного фонду ЗАТ та було вилучено у останнього в межах виконавчого провадження, здійснюваного на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відтак, ДП є добросовісним набувачем спірного майна придбаного на прилюдних торгах, оскільки, як встановлено господарськими судами, на день проведення прилюдних торгів не знало і не могло знати про те, що придбало майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р., рішення Господарського суду Чернівецької області від 9 лютого 2006 р. підлягають скасуванню, а законна і обґрунтована постанова Львівського апеляційного господарського суду від 3 травня 2006 р. залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2,39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у статті 111¹⁸ ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного суду України зазначеного рішення.

Керуючись ст. ст. 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах касаційну скаргу ДП задовольнила: скасувала постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р., рішення Господарського суду Чернівецької області від 9 лютого 2006 р., а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 травня 2006 р. у справі № 3/202 залишила в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.