Перегляд Верховним Судом України судових рішень як процесуальна дія можливий тільки на підставах і у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, за умов, зазначених у відповідній нормі процесуального закону, установлених для такого перегляду. Відсутність правових підстав чи умов здійснення конкретних процесуальних повноважень тягне неможливість розгляду відповідної заяви по суті

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 29 квітня 2009 р. зазначений вирок змінив: призначене П. покарання за: ч. 4 ст. 189 КК із застосуванням ст. 69 КК пом’якшив до шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; ч. 2 ст. 383 КК — до чотирьох років позбавлення волі, й на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначив остаточне покарання — позбавлення волі на строк шість років із конфіскацією всього майна.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 23 лютого 2010 р. зазначені судові рішення у частині засудження за ч. 4 ст. 189 КК скасувала із закриттям справи за відсутністю в діянні складу злочину. Постановлено вважати П. засудженим за ч. 2 ст. 383 КК до позбавлення волі на строк чотири роки.

23 листопада 2010 р. П. звернувся до Обухівського районного суду Київської області із заявою про звільнення його від покарання на підставі Закону від 31 травня 2005 р. № 2591-IV «Про амністію» (далі — Закон № 2591-IV), проте суд постановою від 28 грудня 2010 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2011 р., відмовив у її задоволенні, оскільки П. не підпадав під умови застосування цього акта амністії.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за наслідками розгляду касаційної скарги захисника ухвалою від 1 грудня 2011 р. судові рішення про відмову в застосуванні акта амністії щодо П. залишила без змін.

Неможливість звільнення від покарання засудженого із зазначеної підстави касаційний суд мотивував тим, що П. був засуджений за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині зі штучним створенням доказів обвинувачення, яке розпочалося у березні 2005 р. і після набрання чинності Законом № 2591-IV тривало до середини червня 2006 р. Згідно зі ст. 12 цього Закону зазначена обставина виключала можливість амністування П.

У заяві про перегляд судових рішень захисник просив скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 р., а справу — направити на новий касаційний розгляд. Він вважав, що суд касаційної інстанції неправильно визначив момент закінчення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, і дійшов хибного висновку про те, що цей злочин є продовжуваним. Він стверджував також, що інкриміноване П. діяння за цією статтею було вчинене у березні 2005 р., і тому до нього мали б застосовуватися положення закону про амністію.

На підтвердження своїх вимог захисник послався на правові висновки, зазначені в ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2010 р., яка щодо того самого суспільно небезпечного діяння визнала, що об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, засуджений виконав у березні 2005 р., тобто ще до набрання чинності зазначеним актом про амністію.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 лютого 2012 р. справу щодо П. допустив до провадження Верховного Суду України.

Після відкриття провадження та виконання підготовчих дій суддя Верховного Суду України відповідно до вимог ч. 2 ст. 400¹⁹ КПК ухвалою від 1 березня 2012 р. справу щодо П. призначив до розгляду Верховним Судом України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника, який підтримав доводи заяви, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені в заяві, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 400¹² КПК Верховний Суд України вправі переглянути судові рішення за умови: наявності двох і більше подібних суспільно небезпечних діянь; коли щодо цих суспільно небезпечних діянь касаційний суд неоднаково застосував одну й ту саму норму кримінального закону і таке застосування потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

За змістом зазначеної статті цього Закону подібними суспільно небезпечними діяннями належить розуміти два і більше (не менше двох) різних, але схожих між собою суспільно небезпечних діянь, які мають спільні риси, ознаки (схожі за суб’єктним складом, об’єктивною стороною, формою вини, наслідками та іншими ознаками), а не­однаковим застосуванням одних і тих самих норм кримінального закону — відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті норми) кримінального закону.

У заяві захисник посилався на два рішення суду касаційної інстанції, які, однак, постановлені не щодо двох суспільно небезпечних діянь, а стосовно одного й того самого суспільно небезпечного діяння і щодо однієї й тієї самої особи, що унеможливлює перевірку Верховним Судом України однаковості застосування касаційним судом норм кримінального закону через процедуру порівняння. Запропонований у заяві перегляд правових висновків оспорюваного рішення фактично зводиться до його повторного перегляду за правилами касаційного розгляду, проте перегляд заяви Верховним Судом України за такою процедурою не встановлений законом.

Крім того, рішення касаційної інстанції, яке оспорюється і на яке зроблено посилання у заяві як акти правозастосування, — різняться між собою за правовим змістом і юридичним значенням, що теж виключає можливість їх зіставлення.

У судовому засіданні захисник просив не звертати увагу на формальні підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України і наполягав на скасуванні оспореного судового рішення, виходячи зі статусу Верховного Суду України як найвищої судової інстанції та необхідності відновлення законних прав П., які були порушені під час ухвалення цього рішення.

Такі судження захисника не ґрунтуються на законі. Відповідно до вимог ст. 400¹¹ КПК Верховний Суд України переглядає рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених КПК.

За п. 1 ч. 2 ст. 400¹² цього Кодексу Верховний Суд України вправі переглянути та за наявності неоднакового застосування норми кримінального закону може визнати рішення касаційного суду незаконним і скасувати його.

Чинний процесуальний закон не містить інших підстав перегляду судових рішень касаційної інстанції, крім передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400¹² КПК, і не встановлює право виходу Верховного Суду України за межі встановленого порядку і наданих повноважень. Вихід за межі визначених законом повноважень Верховним Судом України супере­читиме принципам законності та юридичної визначеності.

Зазначені положення узгоджуються також із практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема у справі «Сокуренко і Стригун проти України», констатував, що розгляд справи Верховним Судом України з виходом за межі пов­новажень, чітко передбачених законом, не може вважатися розглядом справи «судом, встановленим законом», і визнав такий розгляд справи порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Додана захисником під час розгляду справи Верховним Судом України ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2012 р. як приклад неоднакового застосування норм кримінального закону не може бути розцінена як така, оскільки вона стосується предмета й меж перегляду Верховним Судом України, які відповідно до положень статей 400¹³—400¹⁸ КПК визначаються на етапі подання такої заяви про перегляд судового рішення і допуску справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до провадження Верховного Суду України.

На підставі зазначеного та керуючись статтями 400¹², 400²⁰, 400²¹, 400²³ КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила відмовити у задоволенні заяви захисника про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 р. щодо П.