Відповідно до ст. 1200 ЦК України в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується: 1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно; 3) інвалідам — на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’яти років після його смерті.
Особам, визначеним у пунктах 1—5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
З’ясувавши, що особа досягла пенсійного віку, встановленого законом, та перебувала на утриманні померлого, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з винної особи довічного утримання

Позивачка зазначила, що 4 листопада 2006 р. Х. керував автомобілем ЗАЗ «Славута», перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, і вчинив наїзд на її чоловіка, який від отриманих травм помер у лікарні.

Пославшись на те, що смертю чоловіка, яка настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, їй завдано матеріальної та моральної шкоди, К. просила стягнути з Х. на її користь 4 тис. 135 грн матеріальної шкоди, 25 тис. грн — моральної шкоди та 1 тис. грн — понесених витрат на правову допомогу.

Пізніше позивачка змінила свої вимоги й, пославшись на те, що вона на час смерті чоловіка була пенсіонеркою та перебувала на його утриманні, просила стягнути з відповідача на її користь довічне утримання щомісячно в сумі 1 тис. 37 грн.

Справу суди розглядали неодноразово.

Пологівський районний суд Запорізької області рішенням від 10 червня 2008 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2008 р., позовні вимоги К. задовольнив: з Х. стягнуто на її користь довічне утримання щомісячно в сумі 1 тис. 37 грн, на користь держави — 374 грн судового збору і 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі Х., пославшись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені в скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що 4 листопада 2006 р. Х., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керував автомобілем і вчинив наїзд на чоловіка позивачки, який від отриманих травм помер у лікарні.

19 квітня 2007 р. Х. був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК; постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 червня 2007 р. його було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених п. б ст. 1 Закону від 19 квітня 2007 р. № 955-V «Про амністію».

К. досягла пенсійного віку й за життя перебувала на утриманні чоловіка.

Відповідно до ст. 1200 ЦК в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно; 3) інвалідам — на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1—5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

З’ясувавши, що К. досягла пенсійного віку, установленого законом, та перебувала на утриманні померлого, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона має право на стягнення з Х. довічного утримання, і правильно визначили суму щомісячних платежів.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено і вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, неведені в касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 і 342 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхов¡ного Суду України касаційну скаргу Х. відхилила: рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2008 р. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2008 р. залишила без змін.