Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2005-2 Постанова від 12 липня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Інпротекс” до Інспекції, відділення Державного казначейства у Києво-Святошинському районі Київської області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі – Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 06.04.2005 р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інпротекс” до Інспекції, відділення Державного казначейства у Києво-Святошинському районі Київської області (далі – Відділення) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість ,

встановив:

У лютому 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Інпротекс” (далі – Товариство) звернулося в господарський суд Київської області з позовом до Інспекції, відділення Державного казначейства у Києво-Святошинському районі Київської області (далі – Відділення) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8 160 902 грн. та 2 215 909 грн. 58 коп. процентів за прострочення бюджетного відшкодування.

Під час розгляду справи позивач неодноразово доповнював та уточнював позовні вимоги і остаточно просив:

визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.03.2004 р. № 0000012305/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у картці особового рахунку платника податку на суму 8 160 768 грн.;

відшкодувати 8 160 902 грн. бюджетної заборгованості, з яких сума 6 805 867 грн. підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок позивача, а сума 1 355 035 грн. підлягає зарахуванню у погашення податкових зобов’язань наступних звітних періодів;

стягнути 2 304 716 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості.

Позивач зазначав, що за липень 2001 р. від’ємна різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту становить 8 160 902 грн., та мотивував свої вимоги посиланням на положення підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Інспекція позов не визнавала з тих мотивів, що сума податкового кредиту не підтверджена податковим зобов’язанням продавця товарів. Крім того, Інспекція піддавала сумніву фактичне здійснення операцій за укладеними Товариством угодами, посилаючись на невідповідність дат укладення договору купівлі-продажу від 10.07.2001 р. № 7/10-07, договору комісії від 09.07.2001 р. № 9/07, договору повітряного перевезення від 04.07.2001 р. № 6. Інспекція також посилалася на статтю 12 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”, якою передбачено погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу п’ять років.

Управління Державного казначейства у Київській області надало відзив, у якому просило відмовити в позові до Відділення з тих мотивів, що органи Державного казначейства України здійснюють відшкодування податку на додану вартість з бюджету за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Під час розгляду справи перший заступник прокурора Київської області письмово повідомив суд про вступ прокурора у справу.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.09.2004 р. позов задоволено з тих мотивів, що позовні вимоги є доведеними та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Суд установив, що:

за умовами договору купівлі-продажу від 10.07.2001 р. №7/10-07 товариство з обмеженою відповідальністю “Сузір’я” (далі – ТОВ “Сузір’я”) зобов’язалося поставити продукцію згідно зі специфікацією, а Товариство – прийняти та оплатити продукцію, при цьому покупцю надавалося право здійснити розрахунки у вексельній формі;

на підставі цього договору за актом прийому-передачі від 10.07.2001 р. б/н та накладною від 10.07.2001 р. № 3 ТОВ “Сузір’я” передало Товариству штамп багатомісний комбінований рихтувально-вирубний в кількості 80 штук по ціні 510 048 грн. на суму 48 964 608 грн., у тому числі податок на додану вартість 8 160 902 грн., та видало податкову накладну від 10.07.2001 р. № 3;

згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 14.08.1997 р. № 13627261, виданого Броварською державною податковою адміністрацією, ТОВ “Сузір’я” зареєстровано як платник податку на додану вартість.

За цих обставин суд, посилаючись на підпункти 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, дійшов висновку про те, що Товариство за результатами звітного періоду обґрунтовано включило до податкового кредиту суму податку на додану вартість 8 160 902 грн.

Суд також установив, що:

між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю “Укрпроменергомаш” (далі – ТОВ “Укрпроменергомаш”) укладено договір комісії від 9 липня 2001 р. № 9/07, на підставі якого за актом прийому-передачі від 10.07.2001 р. б/н та видатковою накладною від 10.07.2001 р. № РН-0000001 передано штамп багатомісний комбінований рихтувально-вирубний в кількості 80 штук по ціні 510 440 грн. на суму 40 835 200 грн. без податку на додану вартість;

на виконання зазначеного договору комісії між ТОВ “Укренергопроммаш” (продавець) та фірмою “ALTER LINE LLC”, США (покупець) укладено контракт від 25.06.2001 р. № 37/25, умовами якого передбачена поставка товарів згідно зі специфікаціями повітряним чи автомобільним транспортом на умовах СІР – Туреччина, Латвія, Російська Федерація або інша країна згідно листу переадресування покупця;

факт переміщення товару через митний кордон України підтверджується вантажною митною декларацією форми МД-2 від 12.07.2001 р. № 50700/4/000622, заповненою декларантом товариством з обмеженою відповідальністю “Освіта”. За даними декларації відправник/експортер – Товариство, особа, відповідальна за фінансове врегулювання – ТОВ “Укрпроменергомаш”, одержувач/імпортер – фірма “ALTER LINE LLC”, країна призначення – Туреччина.

За цих обставин суд, посилаючись на пункт 6.2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, дійшов висновку щодо доведеності факту вивезення товарів платником податку за межі митної території України.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2005 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

9 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2005 р.. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі з мотивів неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-1V) об’єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3). Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість (пункт 7.1 статті 7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7). Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7). У разі коли за результатами звітного періоду зазначена різниця має від’ємне значення, відповідна сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7). Бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8 статті 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що податок на додану вартість в сумі 8 160 902 грн. з операції придбання у ТОВ “Сузір’я” штампів багатомісних комбінованих рихтувально-вирубних на загальну суму 48 964 608 грн. включено Товариством до податкового кредиту за липень 2001 р. з дотриманням зазначених вимог закону. Цей висновок обґрунтовувався, зокрема, тим, що факт здійснення даної операції підтверджується договором купівлі-продажу від 10.07.2001 р. № 7/10-07, специфікацією до цього договору, накладною від 10.07.2001 р. № 3, актом прийому-передачі від 10.07.2001 р., а право Товариства на податковий кредит підтверджується виписаною ТОВ “Сузір’я” податковою накладною від 10.07.2001 р. № 3.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суд дійшов його без усебічного і повного з’ясування усіх обставин, з якими Закон України “Про податок на додану вартість” пов’язує виникнення права платника податку на податковий кредит, і без належної оцінки доводів сторін, чим порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

За визначенням бюджетного відшкодування законодавець обумовлює право платника податку на отримання такого відшкодування надмірною сплатою податку на додану вартість. Суди зазначеного не врахували, стан розрахунків за вказаною операцією купівлі-продажу товарів не з’ясували та не перевірили, чи відповідає сума, повернення якої з бюджету вимагало Товариство, його фактичним витратам зі сплати податку на додану вартість в ціні товару.

Судами також не враховано положення підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, за змістом якого джерелом бюджетного відшкодування податку на додану вартість є суми цього податку, зараховані до Державного бюджету України. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, Інспекція зазначала, що у відповідь на запит щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ “Сузір’я” Броварська об’єднана державна податкова інспекція повідомила про неподання цим підприємством податкової звітності. Проте суд апеляційної інстанції не перевірив доводів Інспекції про те, що заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість не підтверджується податковим зобов’язанням продавця товарів, та не дав цим доводам правової оцінки.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Частинами 1 та 2 статті 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Інспекція наводила доводи щодо невідповідності поданих Товариством первинних документів установленим вимогам та суперечливості даних, які містяться в цих документах. Зокрема, Інспекція вказувала, що у накладній від 10.07.2001 № 3, за якою ТОВ “Сузір’я” відпустило товар Товариству, не вказано місце здійснення операції з передачі товару; не вказано місце складання і в акті прийому-передачі від 10.07.2001 р., підписаному керівниками ТОВ “Сузір’я” і Товариства; акт прийому-передачі від 10.07.2001 р. до договору комісії від 09.07.2001 р. № 9/07, який підписали керівники Товариства і ТОВ “Укрпроменергомаш”, складено в м. Києві за відсутності будь-яких даних щодо перевезення товару з м. Бровари (місцезнаходження ТОВ “Сузір’я” – продавця товару) в м. Київ. Інспекція посилалася на те, що за матеріалами зустрічних перевірок, проведених на підтвердження зовнішньоекономічних операцій Товариства, 7 квітня 2004 р. прокуратурою Києво-Святошинського району Київської області за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 366, статтею 15, частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, порушено кримінальну справу за фактом внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів та замаху на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах. Ці доводи Інспекції судом також не перевірялись та не оцінювались.

Враховуючи неповноту розгляду справи та непереконливість зроблених судами висновків, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 11117 – 11121 ГПК, Верховного Суду України


постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 06.04.2005 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р. та рішення господарського суду Київської області від 13.09.2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.