Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 22 грудня 2003 р.
К., 28 листопада 1972 р. народження, уродженця і жителя м. Дніпропетровськ, раніше судимого: 14.04.1989р. за ч. 2 ст. 140, ст. 17, ч. 2 ст. 81, ст. 42 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі; 2.02.1994р. за ч. 3 ст. 141 КК України на 8 років позбавлення волі; 16.04.2002р. за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 грудня 2004 р. касаційну скаргу К. залишено без задоволення, а вирок – без зміни.

Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2006 р. К. умовно-достроково звільнено від відбування покарання на 5 місяців 22 дні.

К. визнано винним і засуджено за те, що він, 23 липня 2003 р., приблизно о першій годині 30 хвилин, за попередньою змовою із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи біля будинку № 4 по вул. Антарктичній у м. Дніпропетровську з автомобіля “Мерседес”, що належав Є. таємно викрали майно потерпілого на загальну суму 2 050 грн.

У клопотанні заступника Генерального прокурора України порушено питання про скасування постановлених щодо К. вироку місцевого суду та ухвали касаційної інстанції через істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Клопотання про перегляд судових рішень щодо К. підписано п’ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заступника Генерального прокурора України, який підтримав клопотання і просив його задовольнити, перевіривши матеріали справи та викладені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що для клопотання є підстави і воно підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 45 КПК України, у справах осіб, котрі обвинувачуються у вчиненні злочину, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самостійно реалізувати своє право на захист, при провадженні досудового слідства, а також під час розгляду справи у суді першої інстанції, участь захисника є обов’язковою.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” від 24 жовтня 2003 р. № 8, під особами, котрі через свої психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист, слід розуміти, зокрема, осіб, які, хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають їм самостійно захищатися від обвинувачення.

Як убачається зі справи К. з 1983 р. перебуває на обліку у лікаря-психіатра із діагнозом “Розумова відсталість у ступені помірно-вираженої дебільності, психопатоподібна поведінка” і неодноразово лікувався.

У зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності К. у 1988, 2001 та 2003 роках був обстежений судово-психіатричними експертами, які підтвердили попередній діагноз.

Відповідно до висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 6 листопада 2003 р. № 440 К. хоча і визнано осудною особою, проте у нього встановлено розлад психіки – “Розумову відсталість у ступені легкої дебільності із психопатизацією особистості”.

К. у заявах звертав увагу суду на свої психічні вади, вказуючи на складнощі у реалізації права на захист.

Однак, суд першої інстанції, всупереч вимогам закону і роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України розглянув справу у відсутності захисника, чим грубо порушив право К. на захист.
Вказане порушення, відповідно до вимог ст.370 КПК України, є істотним і є підставою для скасування вироку.

Колегія суддів Верховного Суду України, перевіряючи доводи касаційної скарги К., не виправила цю помилку.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 22 грудня 2003 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 грудня 2004 р. щодо К. скасувати, а справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.