Акціонери господарського товариства можуть бути учасниками провадження у справі про банкрутство лише в тому випадку, якщо вони мають статус будь-якої із осіб, зазначених у ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такими особами є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника

У вересні 2005 р. товариство з обмеженою відповідальністю «РосУкрЕнерго» (далі — ТОВ) та державне підприємство Міністерства оборони України «Київський завод «Ремдизель» (далі — ДП) звернулися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство закритого акціонерного товариства «NMT» (далі — ЗАТ).

Заява мотивована тим, що ЗАТ не повернуло 80 тис. 918 грн заборгованості перед ТОВ і 37 тис. 889 грн заборгованості перед ДП, підставами для стягнення яких були рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2004 р. та від 2 вересня 2003 р. відповідно.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 22 листопада 2005 р. призначив розпорядником майна арбітражного керуючого В., якого зобов’язано скласти та подати на затвердження суду реєстр вимог кредиторів.

Цей же суд ухвалою від 3 березня 2006 р. зазначений реєстр затвердив, а ухвалою від 19 травня цього ж року відмовив ЗАТ у задоволенні клопотання про зміну розпорядника майна, відкрив процедуру санації боржника, призначив керуючим санацією В. (якого зобов’язав скласти план санації, надати його комітету кредиторів для схвалення, після чого подати для затвердження до господарського суду).

Місцевий суд ухвалою від 11 липня 2006 р. також затвердив мирову угоду, укладену між боржником та Комітетом кредиторів, провадження у справі припинив.

Ухвалою від 23 серпня 2006 р. Господарський суд м. Києва задовольнив клопотання ТОВ, з п. 1 резолютивної частини своєї ухвали від 11 липня 2006 р. виключив друге речення та виклав його у новій редакції, зазначивши, що ця ухвала є невід’ємною частиною ухвали від 11 липня 2006 р.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 21 грудня 2006 р. ухвали Господарського суду м. Києва від 11 липня та від 23 серпня 2006 р. залишив без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 7 березня 2007 р., за наслідками розгляду касаційної скарги акціонерів ЗАТ фізичних осіб П.О. та П.Ж., зазначену постанову Київського апеляційного господарського суду та ухвали Господарського суду м. Києва від 11 липня і від 23 серпня 2006 р. скасував. Справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

29 березня 2007 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ТОВ, у якій останнє просило скасувати наведену постанову Вищого господарського суду України. На обґрунтування скарги зроблено посилання на виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Акціонери ЗАТ П.О. та П.Ж. не є кредиторами цього товариства і, відповідно, не є учасниками справи про його банкрутство.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У підпункті 4.4 рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

За ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Відповідно до ст. 107 ГПК право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду мають, зокрема, особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов’язків.

Згідно зі ст. 1 Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» учасниками провадження у справі про банкрутство є, зокрема, сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Акціонери господарського товариства можуть бути учасниками справи про банкрутство, якщо вони мають статус будь-якої із зазначених осіб. П.О. та П.Ж. такого статусу не мали, а отже, Вищий господарський суд України не мав підстав залучати їх до участі у справі про банкрутство ЗАТ.

Таким чином, Вищий господарський суд України порушив і здійснив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою осіб, які не мали права її подавати, а тому ухвалена ним постанова підлягає скасуванню.

Верховний Суд України на підставі положень статей 6, 8 Конституції України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111¹⁹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 7 березня 2007 р. скасувала, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 р. залишила в силі.