Вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, оскільки зміст вироку не відповідає вимогам ст. 334 КПК України

С. — за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк три роки (на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, С. призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; відповідно до ч. 4 ст. 70 КК С. призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років);

О. — за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 10 років (на підставі ст. 71 КК О. до цього покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років шість місяців);

М.О.— за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 11 років;

М.Ю. — за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 10 років (на підставі ст. 71 КК М.Ю. до цього покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років шість місяців).

Постановлено стягнуто в солідарному порядку із засуджених на користь Г.М. — 200 грн матеріальної та 100 тис. грн — моральної шкоди, а з С. на користь Г.М. 150 грн майнової шкоди.

Згідно з вироком С., О., М.О. та М.Ю. визнано винними у тому, що вони 7 жовтня 2005 р., приблизно опівночі, поблизу будинку, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вчинили умисне вбивство Г.Б. з хуліганських мотивів за таких обставин.

Перебуваючи поблизу вказаного будинку, на звернення Г.Б. з приводу наявності у них цигарок, засуджені, використовуючи цей незначний привід, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, почали завдавати ударів потерпілому. Зокрема, спочатку С. завдав йому удар по голові скляною пляшкою, яка від удару розбилася, а потерпілий упав на землю. Після цього С., О., М.О. та М.Ю. умисно завдали ногами не менше восьми ударів по голові Г.Б., спричинивши останньому закриту черепно-мозкову травму у виді перелому склепіння черепу, крововиливів під оболонку і в речовину мозку, перелому кісток носа, множинних крововиливів і саден у різні ділянки голови, внаслідок чого Г.Б. помер на місці події.

Після цього С., повторно, таємно викрав з одягу Г.Б. належне останньому майно на загальну суму 1 тис. 185 грн.

У касаційній скарзі та доповненні до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушив питання про скасування вироку суду за м’якістю призначеного засудженим покарання та направлення справи на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої доводи, він посилався на те, що суд недостатньою мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, їх поведінку після його вчинення та думку потерпілої про необхідність призначення їм більш суворого покарання. Він також зазначив, що суд при призначенні покарання не взяв до уваги те, що О. та М.Ю. вчинили цей злочин під час іспитового строку. Крім того, він стверджував, що суд безпідставно виключив з обвинувачення засуджених кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 12 ч. 2 ст. 115 КК — умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Засуджений О. у касаційній скарзі та доповненні до неї зазначив, що досудове та судове слідство у справі було проведено однобічно, неповно та з обвинувальним ухилом, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам і ґрунтуються на суперечливих доказах. Він також стверджував, що під час досудового слідства обмовив себе та інших у вчиненні цього злочину внаслідок застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Крім того, він зауважив, що суд належним чином не перевірив його визнавальні показання, які до того ж іншими доказами не підтверджені. За змістом скарги О. просив постановити щодо нього виправдальний вирок.

Захисник в інтересах засудженого О. вказав на недоведеність вини засудженого у вчиненні злочину, неповноту та однобічність досудового і судового слідства. Він також зазначив, що висновки суду ґрунтуються на суперечливих доказах, а показанням свідків, які виправдовують його підзахисного, суд належної оцінки не дав. З урахуванням цього захисник просив постановити щодо О. виправдальний вирок за відсутністю в його діянні складу злочину.

Засуджений С. у касаційній скарзі просив вирок щодо нього скасувати, посилаючись на те, що достовірні докази його вини у вчиненні злочинів, за які його засуджено, у справі відсутні, а здобуті під час досудового слідства докази сфальсифіковані. Він також зазначив, що досудове та судове слідство проведені однобічно й неповно, з порушенням інших вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам і ґрунтуються на суперечливих доказах. С. стверджував, що під час досудового слідства обмовив себе та інших засуджених у вчиненні злочину внаслідок застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Крім того, він послався на те, що показанням свідків, які виправдовують його у вчиненні зазначених злочинів, суд належної оцінки не дав, а інші обставини, з’ясування яких могло б мати істотне значення для правильного вирішення справи, взагалі не було досліджено.

У касаційній скарзі засуджений М.Ю. зазначив, що досудове та судове слідство були проведені однобічно й неповно, з порушенням інших вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, з порушенням його права на захист. Він стверджував, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на суперечливих доказах, яким суд належної оцінки не дав, що під час досудового слідства обмовив себе та інших засуджених у вчиненні злочину внаслідок застосування до нього недозволених методів ведення слідства, а показання свідків, які виправдовують його у вчиненні злочину, суд безпідставно залишив поза увагою. За змістом скарги М.Ю. просив скасувати вирок та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Засуджений М.О. у касаційній скарзі просив вирок щодо нього скасувати, посилаючись на те, що достовірні докази його вини у вчиненні злочину, за який його засуджено, у справі відсутні, а здобуті під час досудового слідства докази, якими суд обґрунтував свої висновки, були отримані внаслідок застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Він послався на те, що показанням свідків, які виправдовують його, суд належної оцінки не дав, а інші обставини, з’ясування яких могло б мати істотне значення для постановлення законного рішення, взагалі досліджено не було.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені в скаргах, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Не вдаючись у розгляд питання про доведеність вини засуджених та про відповідність обраного їм покарання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд постановив обвинувальний вирок з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку вказуються обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного із засуджених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи із зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак.

Проте цих вимог закону суд не дотримав.

Як убачається з матеріалів справи, визнаючи засуджених винними в умисному вбивстві Г.Б. з хуліганських мотивів, суд, формулюючи обвинувачення засудженим, визнаного судом доведеним, при викладенні обставин події допустив істотні суперечності, зазначивши, що засуджені, використавши малозначний привід та нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, завдали ударів потерпілому. Спочатку С. завдав Г.Б. удару скляною пляшкою по голові, а коли останній впав на землю, всі четверо умисно завдали ногами у взутті не менше восьми ударів по голові потерпілому, спричинивши йому тілесні ушкодження, від яких той помер.

Отже, на основі такого формулювання не можна дійти однозначного висновку про те, в чому суд визнав засуджених винними — в умисному вбивстві чи умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Крім того, органи досудового слідства С., О., М.О. та М.Ю. пред’явили обвинувачення в умисному вбивстві Г.Б. з хуліганських мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і їх дії кваліфіковано за підпунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Отже, як убачається з формулювання обвинувачення, органи досудового слідства дійшли висновку про те, що засуджені діяли спільно, з умислом, спрямованим на вчинення вбивства потерпілого Г.Б.

Однак у вироку на порушення вимог ст. 334 КПК цим та іншим обставинам, які в сукупності свідчать про суб’єктивне ставлення засуджених до своїх дій щодо потерпілого та про їх узгодженість, суд не дав належної оцінки, внаслідок чого допустив порушення вимог ст. 398 КПК, що, безумовно, є підставою для скасування вироку.

Так, зокрема, обґрунтовуючи своє рішення щодо виключення із обвинувачення засуджених п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, суд послався у вироку на відсутність у справі доказів вчинення ними умисного вбивства Г.Б. за попередньою змовою групою осіб.

Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи і є передчасним, оскільки суд не навів у вироку переконливих доказів, які б спростували докази обвинувачення.

За таких обставин вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 16 липня 2010 р. щодо С., О., М.О. та М.Ю. ухвалено скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.