Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Вирок суду скасовано, оскільки суд, ухваливши рішення про розгляд справи за правилами ч. 3 ст. 299 КПК, на порушення зазначених вимог закону не з’ясував причини розбіжностей між тими фактичними обставинами справи, які були встановлені під час досудового слідства, і тими, які виклав у своїх показаннях підсудний

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області ухвалою від 28 квітня 2009 р. вирок щодо Н. залишила без змін.

Згідно з вироком Н. засуджено за те, що він 14 червня 2008 р. приблизно о 18 год. на ґрунті особистих неприязних стосунків під час сварки з Л. умисно завдав йому удар ножем у тулуб, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений Н. просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Він стверджував, що заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, а тому, вважає, що кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 121 КК є неправильною. Н. також зазначав про порушення вимог кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, зокрема, порушення права на захист, ознайомлення з матеріалами справи і протоколом судового засідання, фіксування перебігу судового процесу технічними засобами; посилався на застосування до нього недозволених методів досудового слідства. Разом з тим він вважав призначене йому покарання надто суворим і просив пом’якшити його із застосуванням ст. 69 КК.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 299 КПК під час судового слідства суд повинен визначити обсяг і порядок дослідження доказів у справі. При цьому, як передбачено ч. 3 цієї статті, він має можливість за відсутності заперечень учасників судового розгляду визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи і розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, та розглянути справу в порядку, встановленому ст. 301¹ КПК.

Проводячи в цій справі скорочене судове слідство, суд виходив з того, що Н. вину визнав повністю і фактичних обставин вчинення ним злочину не оспорював.

Проте такий висновок суду на матеріалах справи не ґрунтується, оскільки, як видно з даних протоколу судового засідання, Н. показав, що дійсно вдарив ножем Л., і підтвердив показання, які давав на досудовому слідстві.

У показаннях на досудовому слідстві Н., визнаючи вину частково, наголошував на відсутності у нього умислу на заподіяння тілесних ушкоджень Л. Зокрема, він показував, що Л. намагався вдарити його ножем. Тому він, обороняючись, відвів у бік руку потерпілого, в якій був ніж, унаслідок чого той наштовхнувся на ніж і поранився.

Таким чином, фактичні обставини справи за показаннями Н. суттєво різнилися з тими, які встановив орган досудового слідства.

Отже, прийнявши згідно з ч. 3 ст. 299 КПК рішення про недоцільність дослідження доказів, суд безпідставно обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного та дослідженням даних, що характеризують його особу, і закінчив судове слідство, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

При перевірці вироку апеляційний суд зазначені порушення закону не усунув.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2008 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2009 р. щодо Н., а справу направила до того ж місцевого суду на новий розгляд іншим складом суду.