Приводячи вирок іноземної держави у відповідність до законодавства України, суди повинні враховувати положення ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб, згідно з яким у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру та тривалості покарання, призначеного державою постановлення вироку, і змінює його лише у випадку, якщо воно за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку. При цьому положенням цієї Конвенції не передбачено доведення і визнання вини особи у вчиненні злочину, за який вона засуджена на території іноземної держави

Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 26 вересня 2007 р. визнав та привів у відповідність до законодавства України вироки Окружного суду округу м. Бекес від 21 березня 2002 р. та Вищого суду м. Сегед від 21 серпня 2003 р., якими К. засуджено за ст. 166 секція (1) btk та за секцією (2), підпункти а, b, f, КК Республіки Угорщина і призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через 20 років з обов’язковим залишенням цієї держави.

Згідно із зазначеними вироками К. визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 1999 р. за попередньою змовою з К.І., прийшовши до квартири потерпілої Г., з використанням принесеного із собою молотка умисно її вбив, а Г.Г., яка на той час перебувала в помешканні, задушив кабелем.

На підставі Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. (ратифікована Україною 22 вересня 1995 р., набула чинності 1 січня 1996 р.; далі — Конвенція) К. передано для подальшого відбування покарання в Україні.

Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 26 вересня 2007 р. кваліфікував дії засудженого за підпунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р. (далі — КК 2001 р.) та призначив покарання у виді довічного позбавлення волі без конфіскації майна з можливістю умовного звільнення на поруки не раніше ніж через 20 років.

У касаційній скарзі засуджений К., не оспорюючи правильності постанови щодо приведення вироку іноземної держави у відповідність до законодавства України, просив пом’якшити йому покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України не знайшла підстав для її задоволення, проте визнала, що постанова суду підлягає зміні в порядку, передбаченому ст. 395 КПК.

Із матеріалів справи вбачається, що дії К. кваліфіковано за ст. 166 секція (1) btk та за секцією (2), підпункти а, b, f, КК Республіки Угорщина як умисне вбивство, вчинене групою осіб з метою заволодіння чужим майном.

На момент вчинення злочину згідно із законодавством України дії К. потрібно було кваліфікувати за ст. 93 КК 1960 р., санкцією якої передбачалося покарання у виді смертної кари.

Проте на час розгляду справи про приведення вироку щодо засудженого у відповідність до законодавства України набрав чинності КК 2001 р., тому згідно з ч. 1 ст. 5 цього Кодексу його дії було кваліфіковано за підпунктами 1, 6, 12, ч. 2 ст. 115 того ж Кодексу, санкцією якої встановлено довічне позбавлення волі, що є менш суворим покаранням, ніж смертна кара.

Крім того, злочин К. учинив на території Республіки Угорщина і засуджений за законами цієї держави, відповідно до яких за вчинення суспільно небезпечного діяння призначається покарання у виді довічного позбавлення волі. Приводячи вироки іноземної держави у відповідність до законодавства України, суд керувався вимогами КК 2001 р., якими також за вчинення аналогічного злочину передбачено таке саме покарання.

Апеляційний суд у межах наданих йому законом повноважень правильно кваліфікував дії К. за підпунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знайшла підстав для пом’якшення засудженому покарання.

Разом із тим згідно зі ст. 10 Конвенції в разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою постановлення вироку, і змінює його лише у випадку, якщо воно за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку.

Оскільки положенням зазначеної Конвенції не передбачено доведення і визнання вини особи у вчиненні злочину, за який вона засуджена на території іноземної держави, із резолютивної частини постанови апеляційного суду належить виключити слова «К. визнати винуватим».

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. залишила без задоволення, а постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 р. у порядку, передбаченому ст. 395 КПК, змінила, виключивши висновок про визнання К. винуватим у вчиненні злочину.

У решті зазначену постанову щодо засудженого залишено без змін.