Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його учасники, які були учасниками на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Вимоги учасника товариства про визнання недійсним рішення органу управління товариства не підлягають задоволенню, якщо на момент його прийняття позивач ще не набув права власності на частку в статутному капіталі товариства, оскільки в цьому разі його корпоративні права не могли бути порушеними

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач наприкінці 2006 р. увійшов до складу учасників ТОВ і володіє часткою в його статутному капіталі у розмірі 40 %. При ознайомленні з документами, пов’язаними з діяльністю ТОВ, У. стало відомо про рішення загальних зборів про безпідставне та незаконне відчуження майна ТОВ. Зокрема, на цих зборах були прийняті рішення з таких питань порядку денного: про вихід О. зі складу учасників ТОВ та виплату йому частини у майні ТОВ; про вихід Д. зі складу учасників ТОВ та виплату йому частини у майні ТОВ; про методику визначення частини у майні ТОВ; про зменшення статутного фонду ТОВ; про розподіл часток у статутному фонді ТОВ; про внесення змін до статуту ТОВ.

Розглянувши заяви О. та Д про вихід зі складу учасників ТОВ, його вищий орган прийняв рішення про проведення розрахунків з О. і Д. шляхом передачі О. грошових коштів у сумі 950 тис. 377 грн та нерухомого майна на загальну суму 3 млн 419 тис. 672 грн, а Д. — грошових коштів у сумі 875 тис. 452 грн і нерухомого майна на суму 2 млн 37 тис. 908 грн.

При цьому позивач, пославшись на порушення приписів ч. 1 ст. 54 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон № 1576-XII) та ст. 148 ЦК, зазначив, що для визначення вартості частини майна ТОВ, яка підлягає виплаті учаснику в разі його виходу зі складу учасників ТОВ, необхідно було спочатку визначити вартість всього майна, яке належить ТОВ на праві власності та обліковується в самостійному балансі підприємства, і виключити із цієї суми зобов’язання ТОВ.

Позивач також указав на те, що розрахунок з О. та Д. за рішенням загальних зборів затверджено на основі фінансової звітності за 2005 р. та без урахування фінансових результатів за 2006 р., що з огляду на приписи ст. 54 Закону № 1576-XII призвело до порушення прав позивача як учасника ТОВ. Позивач набув права учасника ТОВ наприкінці 2006 р. і саме йому як учаснику ТОВ належало право у 2007 р. вирішувати питання щодо порядку розрахунку з учасниками, які вибули з ТОВ у 2006 р. Крім того, ні О., ні Д. не мали права отримати у власність спірне майно, оскільки вони не вносили його до статутного фонду ТОВ. Отже, останнє передало майно відповідачам до їх виходу з ТОВ та до моменту зменшення розміру статутного фонду, що є порушенням приписів ст. 54 Закону № 1576-XII, ч. 5 ст. 89 ЦК і ч. 3 ст. 87 ГК.

ТОВ проти позову не заперечило.

О. та Д. проти позову заперечили, пославшись на те, що розрахунки з ними були проведені за підсумками 2005 фінансового року, що відповідає чинному законодавству, оскільки: відповідачі вийшли зі складу учасників ТОВ у 2005 р.; спірне рішення та угоди не порушують прав позивача у зв’язку з тим, що останній став учасником ТОВ у лютому 2007 р.; статутом ТОВ та ст. 148 ЦК передбачено виплату вартості частини майна ТОВ шляхом передання майна в натурі. О. також вказав на те, що він є власником спірного майна, яке набув на підставі спірних угод, що відповідають чинному законодавству, а отже, він не може бути позбавлений права власності. Розгляд спорів про визнання цивільно-правових угод недійсними за участю фізичних осіб господарським судам не підвідомчий, тому провадження у справі підлягає припиненню.

БТІ проти позову заперечило та зазначило, що вимоги до органів БТІ розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а між позивачем та БТІ відсутній спір щодо реєстрації права власності на спірне майно.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10 червня 2008 р. позов задовольнив частково: визнав недійсними рішення загальних зборів у частині, що стосується передачі у власність О. та Д. грошових коштів і нерухомого майна, та угоди про передачу майна, укладені ТОВ з О. і Д.; зобов’язав О. та Д. повернути ТОВ отримане за спірними угодами майно; визнав недійсними свідоцтва про право власності О. та Д. на спірне майно і записи БТІ про реєстрацію права власності О. та Д. У решті вимог провадження у справі припинено на підставі пунктів 1 та 1¹ ч. 1 ст. 80 ГПК.

При цьому суд, пославшись на приписи ст. 83 ГК, ст. 143 ЦК та статей 4, 59 Закону № 1576-XII, зазначив, що датою виходу учасника з товариства є дата прийняття відповідного рішення загальними зборами його учасників, що є підставою для внесення змін до статуту товариства. У протоколі загальних зборів зазначено про проведення розрахунку належних О. та Д. частин майна до моменту виходу цих учасників зі складу ТОВ. Проте відповідачі вийшли зі складу учасників ТОВ у 2006 р., а тому згідно з приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 1576-XII, ч. 1 ст. 148 ЦК та п. 6.1.3 статуту ТОВ розрахунок з ними мав проводитися після затвердження звіту за 2006 р. та у строк до 12 місяців з дня виходу, тобто з 1 по 16 січня 2007 р.

Крім того, суд вказав на порушення прав позивача, оскільки У. набув прав учасника ТОВ наприкінці 2006 р. і саме йому як учаснику ТОВ належало право у 2007 р. вирішувати питання щодо порядку розрахунку з учасниками, які вибули з ТОВ у 2006 р.

У частині позовних вимог, за якими провадження у справі припинено, суд мотивував своє рішення відсутністю спору між позивачем та БТІ щодо реєстрації права власності на спірне майно, і непідвідомчістю спору, що розглядається, господарським судам. Суд також послався на статті 203, 215, 216 ЦК та статті 83, 87, 88 ГК.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 27 серпня 2008 р. та Вищий господарський суд України постановою від 10 листопада 2008 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих самих підстав.

29 січня 2008 р. колегія суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою О. порушила провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2008 р. У скарзі О. просив скасувати оскаржену постанову Вищого господарського суду України та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи частково позов, зробив висновки про те, що відповідачі вийшли зі складу учасників ТОВ у 2006 р., а тому розрахунок з ними мав проводитися після затвердження звіту за 2006 р. та у строк до 12 місяців з дня виходу, тобто з 1 по 16 січня 2007 р.

Проте із зазначеними висновками погодитися не можна з огляду на таке.

Суд першої інстанції проігнорував докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: заяву О. про вихід зі складу учасників ТОВ від 10 листопада 2005 р. і повідомлення ТОВ від 15 грудня 2005 р. про цю заяву та підготовку необхідних документів і призначення загальних зборів учасників ТОВ на 16 січня 2006 р.

Не було також надано належної оцінки аналогічній заяві Д. від 10 листопада 2005 р. та листу ТОВ від 10 грудня 2005 р. з пропозицією виплатити Д. при виході зі складу учасників ТОВ частини вартості його майна натурою.

Водночас, вирішуючи питання про момент виходу О. та Д. зі складу учасників ТОВ, господарські суди всіх інстанцій залишили поза увагою приписи ЦК та Закону № 1576-XII, відповідно до яких учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі в будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов’язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв’язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Згідно зі ст. 148 ЦК та ст. 54 Закону № 1576-XII при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Крім того, суди не врахували, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході з нього, повинні застосовуватись відповідні положення установчих документів.

У випадку, якщо це питання в установчих документах не врегульоване, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу з товариства. Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу з товариства.

З огляду на ту обставину, що позивач набув прав учасника ТОВ у грудні 2006 р., помилковими є висновки господарських судів усіх інстанцій про те, що саме позивачу належало право у 2007 р. вирішувати питання про порядок розрахунку з О. та Д., які вибули з ТОВ до того, як позивач набув прав його учасника.

Особа, яка придбала частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю, здійснює права і виконує обов’язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капітал.

Отже, право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його учасники, які були учасниками на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Вимоги учасника товариства про визнання недійсним рішення органу управління товариства не підлягають задоволенню, якщо на момент його прийняття позивач ще не набув права власності на частку в статутному капіталі товариства, оскільки його корпоративні права не могли бути порушені.

Таким чином, помилкове застосування судом норм процесуального та матеріального права призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи наведене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційну скаргу О. задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2008 р. і Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2008 р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2008 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.