Відповідно до ст. 323 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Згідно із положеннями ст. 334 КПК України у мотивувальній частині вироку наводяться, зокрема, докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Порушення судом зазначених вимог закону призвело до скасування вироку

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області ухвалою від 3 березня 2009 р. вирок залишила без змін.

М. визнано винним у вчиненні незаконної приватизації комунального майна м. Ватутіне Черкаської області шляхом використання підроблених приватизаційних документів у великих розмірах. Так, він як приватний підприємець, орендуючи приміщення магазинів, вніс завідомо неправдиві відомості до довідок про витрати на поліпшення орендованого майна щодо фінансування ним робіт з поліпшення, які виконувала компанія, на суму 175 тис. 307 грн, приховавши відомості про повернення йому компанією частини коштів як помилково перерахованих. Надалі зазначені довідки М. використав при здійсненні приватизації шляхом викупу орендованих ним об’єктів комунального майна — приміщень магазинів, загальна вартість яких становить 297 тис. 559 грн, що у 2 тис. 271 раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

У касаційній скарзі захисник засудженого М. послався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Він стверджував, що у діях М. відсутній склад відповідного злочину, зазначив, що довідка про фінансування витрат на поліпшення орендованого майна не є приватизаційним документом, а також що у справі допущені істотні порушення кримінально-процесуального законодавства, зокрема, неналежну особу визнано потерпілим, тому просив скасувати судові рішення та закрити справу за відсутністю складу злочину.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з диспозицією ст. 233 КК об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є відносини у сфері приватизації державного і комунального майна, а предметом — державне та комунальне майно.

У цьому випадку предметом злочину були приміщення магазинів, які до приватизації належали до комунальної власності м. Ватутіне. Тому шкода, спричинена цим злочином, була завдана лише органу місцевого самоврядування — міській раді. Однак ні під час досудового слідства, ні суд міську раду не залучали як цивільного позивача, а тому вона була позбавлена можливості реалізувати свої права. Водночас без належної мотивації потерпілим у справі визнано приватного підприємця Б.

Зазначені порушення кримінально-процесуального закону надалі вплинули на повноту, всебічність та об’єктивність судового розгляду цієї кримінальної справи.

Так, справа щодо М. була порушена за ч. 2 ст. 233 КК і за таким обвинуваченням надійшла до суду. Під час судового розгляду постановою від 9 лютого 2007 р. процесуальне становище Б. було змінено з потерпілого на свідка. 19 липня 2007 р. прокурор змінив пред’явлене М. обвинувачення з ч. 2 ст. 233 на ч. 1 ст. 366 КК. Цього ж дня Ватутінський міський суд Черкаської області постановою звільнив його від кримінальної відповідальності, а справу щодо нього закрив на підставі Закону «Про амністію». Однак цю постанову суду та постанову про зміну процесуального становища Б. за апеляцією останнього, який уже не був потерпілим, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області ухвалою від 5 лютого 2008 р. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до іншого — Шполянського районного суду Черкаської області зі стадії попереднього розгляду. Згодом 6 травня 2008 р. суддя зазначеного районного суду постановою відмовив М. у задоволенні клопотання про закриття кримінальної справи стосовно нього за ч. 1 ст. 366 КК на підставі Закону «Про амністію», оскільки потерпілий Б. заперечував проти застосування акту амністії й підтримав попереднє обвинувачення за ч. 2 ст. 233 КК, а за таким обвинуваченням дія цього Закону на М. не поширювалася.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 67 КПК ніякі докази для суду, прокурора та слідчого не мають наперед встановленої сили. Однак суд на порушення цих вимог кримінально-процесуального закону, принципу всебічності, повноти та об’єктивності розгляду всіх обставин справи використав у вироку насамперед докази, що підтверджують вину М. у вчиненні ним злочину, не давши оцінку доказам, які можуть спростувати пред’явлене обвинувачення.

Так, на підтвердження вини М. суд послався у вироку на висновки судових інженерно-технічних експертиз у вигляді звітів про незалежну експертну оцінку об’єктів щодо визначення ринкової вартості приміщень магазинів. Ці експертизи проведені експертом приватної експертно-консультативної фірми з ініціативи Б., про що свідчить відшкодування на його користь судових витрат за ними. Водночас суд не взяв до уваги і не надав у вироку оцінки даним висновку повторної судово-будівельної інженерно-технічної експертизи про незалежну експертну оцінку об’єктів щодо визначення ринкової вартості приміщень магазинів. Таким чином, у матеріалах справи містяться висновки експертів з одного й того ж питання, що суперечать один одному. Проте на порушення вимог ст. 334 КПК, згідно з положеннями якої в мотивувальній частині вироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, у вироку щодо М. не зазначено, з яких підстав суд прийняв за основу один висновок експертизи та відкинув інший.

Крім того, у матеріалах справи міститься рішення міської ради м. Ватутіне від 12 липня 2007 р. про зарахування міською радою витрат М. на проведення капітального ремонту магазину в сумі 61 тис. 285 грн та іншого магазину в сумі 321 тис. 124 грн, які узгоджуються з висновками зазначеної повторної судово-будівельної інженерно-технічної експертизи та яким суд у вироку взагалі не дав оцінки.

За вироком суду М. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК, а саме у незаконній приватизації комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів у великих розмірах. Відповідно до положень п. 5.4 ст. 3 Закону від 26 лютого 2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» до приватизаційних цінних паперів належать цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Однак питання щодо належності складених М. довідок про фінансування витрат на поліпшення орендованого майна до приватизаційних документів суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили.

Судові рішення не містять висновку щодо належності цих довідок саме до приватизаційних документів.

Суд також не взяв до уваги й не дав оцінки рішенню Господарського суду Черкаської області від 14 серпня 2009 р., яким постановлено стягнути з М. на користь Української аграрно-промислової торгово-комерційної інвестиційної компанії борг у сумі 153 тис. 3 грн, не зробив висновок, яким чином це рішення може вплинути на доведеність винуватості М. у вчиненні злочину, за який його засуджено.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила скасувати вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2008 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2009 р. щодо М., а справу направити на новий судовий розгляд.