Одним з різновидів домовленості сторін, як підставою припинення зобов’язання, є новація зобов’язання – заміна первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (ч. 2 ст. 604 ЦК України). З припиненням первісного зобов’язання пов’язано правило про те, що новація припиняє і дію додаткових зобов’язань щодо нього (ч. 4 ст. 604 ЦК України)

Приватне підприємство “Аллонж” звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Південний гірничозбагачувальний комбінат” про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2002 р. встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № К-465-Ю від 5 вересня 2000 року, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 263 051,39 грн., а рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 р. стягнуто 87 809,48 грн. інфляційних та 32041,82 грн. трьох відсотків річних. Оскільки вказані позовні вимоги про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних заявлені після порушення 1 лютого 2005 р. справи про банкрутство ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, позивач просив стягнути з відповідача 129 920,10 грн. інфляційних за період з січня 2006 р. по серпень 2008 р., 21339,59 грн. три відсотки річних за період з 31 січня 2006 р. по 13 жовтня 2008 р. та судові витрати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2009 року позов задоволено, стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь приватного підприємства “Аллонж” 129920, 10 грн. – інфляційних за період січень 2006 року - серпень 2008 року, 21 339, 59 грн. – три відсотки річних за період 31 січня 2006 року – 13 жовтня 2008 року. Задовольняючи позов суд виходив з того, що нарахування інфляційних та річних не порушує положень ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки за своєю правовою природою вони не є заходами відповідальності за порушення зобов’язань, а є наслідком інфляційних процесів у державі та платою за користування коштами, а відтак, їх не можна відносити до санкцій у розумінні Закону.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2009 року вказане рішення господарського суду першої інстанції у справі змінено, стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь приватного підприємства “Аллонж” 5599,75 грн. річних, 32162,67 грн. інфляційних. В решті позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту затвердження судом мирової угоди у справі про банкрутство відкрите акціонерне товариство “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” і до винесення ухвали про її розірвання припинилися зобов’язання боржника щодо сплати суми основного боргу та додаткові зобов’язання щодо сплати річних та інфляційних на підставі ст. 604 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 червня 2009 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2009 року скасовано, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, порушення судом норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 4 березня 2010 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 червня 2009 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 5 вересня 2000 року укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № К-465-Ю, за умовами якого продавець зобов’язався продати, а покупець купити простий вексель № 65305266390856 від 17 грудня 1999 року номінальною вартістю 566 102, 79 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2002 року стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь позивача суму основного боргу в розмірі 263051,39 грн., а рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь позивача 87 809, 48 грн. інфляційних за період з січня 2002 року по грудень 2005 року та 32 041, 82 грн. три відсотки річних за період з 10 січня 2002 року по 30 січня 2006 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 1 лютого 2005 року за заявою відкритого акціонерного товариства “Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут механізації праці чорній металургії” порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача 129 920, 10 грн. інфляційних за період з січня 2006 року по серпень 2008 року та 21339,59грн. річних за період з 31 січня 2006 року по 13 жовтня 2008 року, тобто за період після порушення справи про банкрутство відповідача.

На стадії ліквідаційної процедури, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2006 року затверджено мирову угоду у справі про банкрутство. За умовами мирової угоди боржник прийняв на себе зобов’язання почати здійснювати розрахунки з кредиторами не пізніше як через два роки після набрання чинності цієї угоди. Закінчити здійснювати розрахунки з кредиторами у термін, який не буде перевищувати чотири роки з часу першого платежу, включаючи останній платіж.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

За приписами ст. 37 Закону мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Частиною 5 ст. 38 Закону визначено, що з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Згідно ст. 604 ЦК України зобов’язання припиняються за домовленістю сторін.

Одним з різновидів домовленості сторін, як підставою припинення зобов’язання є новація зобов’язання - заміна первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (ч. 2 ст. 604 ЦК України)

З припиненням первісного зобов’язання пов’язано правило про те, що новація припиняє і дію додаткових зобов’язань щодо нього (ч. 4 ст. 604 ЦК України).

Частиною 5 ст. 39 Закону передбачена можливість розірвання мирової угоди за рішенням господарського суду, зокрема у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2008 року у справі про банкрутство відповідача, мирову угоду, затверджену ухвалою від 16 листопада 2006 року, розірвано та поновлено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Таким чином, з моменту затвердження 16 листопада 2006 року мирової угоди господарським судом відбулась новація основного зобов’язання, припинилось первісне зобов’язання боржника щодо сплати суми боргу, яка тривала до моменту розірвання мирової угоди - 28 січня 2008 року а, відтак, відсутні підстави для нарахування за цей період встановленого законом (ст.625 ЦК України) індексу інфляції і трьох річних від простроченої суми боргу.

Аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року у справі № 11-5-09(6/50-08(33/83-08)) за позовом товариства “Укркомплектсервіс” до відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” про стягнення 308224, 20 грн.

За таких обставин суд апеляційної інстанції ухвалив законне рішення щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних, нарахованих за період з 28 січня 2008 року по 13 жовтня 2008 року та інфляційних - за період лютий - серпень 2008 року.

Суд касаційної інстанції не врахував зазначені положення закону і дійшов помилкового висновку щодо правомірності і законності рішення господарського суду Дніпропетровської області.

Виходячи з положень ст.ст. 6,8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись ст. 111¹⁷ – 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 червня 2009 року скасувати, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2009 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.