Дії санітарно-епідеміологічної станції з нарахування в період з 1 грудня 2005 р. по 10 травня 2006 р. ПДВ у розмірі 20 % на фіксовані тарифи, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби» за надані послуги і виконані роботи не узгоджувалися з вимогами чинного на той час законодавства. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінет Міністрів України зазначеною постановою (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затвердив тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали ПДВ

23 травня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження заяву державного закладу «Полтавська обласна санітарно-епідеміологічна станція» (далі — СЕС) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 р. у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області (далі — Інспекція) до СЕС про стягнення економічних санкцій, встановив:

У січні 2007 р. Інспекція звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача 472 тис. 687 грн 80 коп. економічних санкцій за порушення фінансової дисципліни (з яких 157 тис. 562 грн 60 коп. — необґрунтовано одержана виручка та 315 тис. 125 грн 20 коп. — штраф у двократному розмірі від суми необґрунтовано одержаної виручки).

Господарський суд Полтавської області постановою від 20 травня 2009 р., залишеною без змін Харківським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 6 квітня 2010 р., позов задовольнив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 р. зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, СЕС, пославшись на неоднакове застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. № 1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби» (далі — постанова КМУ № 1351) щодо порядку нарахування ПДВ на платні послуги, просив ухвалу Вищого адміністративного суду від 24 лютого 2011 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2007 р. у справі з аналогічного предмета спору між тими ж сторонами та постанову Верховного Суду України від 30 березня 2004 р. у справі № 4/603 за позовом Керченського морського торговельного порту до акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс» про стягнення заборгованості за портовими зборами і платами.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2011 р. справу було допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Статтею 6 Закону від 3 грудня 1990 р. № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно до ст. 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону від 3 квітня 1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включаються до ціни товарів (послуг).

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач у період з 1 грудня 2005 р. по 10 травня 2006 р. нараховував ПДВ у розмірі 20 % на фіксовані тарифи, затверджені постановою КМУ № 1351 за надані послуги і виконані роботи.

Зазначені дії відповідача не узгоджувалися з вимогами чинного на той час законодавства, оскільки відповідно до ст. 35 Закону від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постановою КМУ № 1351 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було затверджено тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже враховували ПДВ.

Беручи до уваги викладене, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог, правильно застосував положення постанови КМУ № 1351.

Керуючись ст. 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви СЕС відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.