Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки, у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Крім того, за змістом ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу

Ленінський районний суд м. Луганська вироком від 17 червня 2008 р. засудив П.О. за ч. 1 ст. 286 КК на один рік обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку один рік та покладенням передбачених ст. 76 КК обов’язків.

За вироком суду П.О. визнано винним у тому, що він 6 березня 2005 р. об 11 год. 30 хв., керуючи автомобілем та рухаючись по вулиці, під час руху на перехресті не виконав вимоги знака 2.1 «Дати дорогу» та п. 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі — Правила) і через неуважність не пропустивши автомобіль під керуванням С., який рухався по головній дорозі, допустив зіткнення з цим автомобілем. Унаслідок таких порушень Правил П.Н., пасажиру автомобіля, яким керував П.О., було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості, а водію С. — легкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 26 серпня 2008 р. вирок щодо П.О. залишив без змін.

Заступник прокурора Луганської області у клопотанні порушив питання про зміну судових рішень щодо П.О. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та про звільнення засудженого від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 і п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Засуджений П.О., пославшись на односторонність і неповноту досудового та судового слідства, що призвели до незаконного, на його думку, засудження, просив у клопотанні постановлені щодо нього судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.

У поданні п’яти суддів Верховного Суду України, які підтримали клопотання заступника прокурора Луганської області та частково —клопотання засудженого П.О., порушено питання про зміну судових рішень щодо засудженого у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені в клопотаннях, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирішили, що клопотання заступника прокурора підлягає задоволенню, а клопотання П.О. — частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, висновки про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 286 КК ґрунтуються на зібраних у справі й детально досліджених в судовому засіданні доказах в їх сукупності та взаємозв’язку.

Вони підтверджуються показаннями свідка С. про те, що П.О., керуючи автомобілем, виїхав із другорядної дороги на перехрестя вулиць та під час руху на перехресті не пропустив його автомобіль, що рухався по головній дорозі справа наліво по ходу руху водія П.О., внаслідок чого допустив зіткнення з його автомобілем; показаннями свідка Ф. про те, що в ході огляду місця події заміри проводились за участю понятих, одним із яких був він, а також водіїв, які з даними схеми ДТП погодились і підписали її без будь-яких зауважень; даними, що містяться у протоколах огляду місця події та схемою ДТП, висновками судово-медичної та автотехнічної експертиз, якими встановлено, що водій П.О. мав технічну можливість запобігти зіткненню транспортних засобів, виконавши вимоги знака 2.1 і п.16.11 Правил, і його дії, що не відповідали цим вимогам, стали умовою для створення аварійної ситуації та перебували у причинному зв’язку з настанням цієї події.

Разом з тим відповідно до положень ст. 49 КК судові рішення щодо П.О. підлягають зміні.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки, у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Крім того, за змістом ч. 5 ст. 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Зазначені вимоги закону при постановленні судових рішень щодо П.О. місцевий і апеляційний суди залишили поза увагою.

Так, вироком місцевого суду П.О. визнано винним і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Цей злочин, який відповідно до положень ст. 12 КК віднесено до злочинів невеликої тяжкості та за який передбачено покарання у виді обмеження волі, П.О. вчинив 6 березня 2005 р., а вирок у справі постановлено 17 червня 2008 р., тобто більше ніж через три роки після дня вчинення злочину.

Таким чином, у справі допущено неправильне застосування кримінального закону, яке істотно вплинуло на правильність судових рішень щодо П.О. Тому відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК в редакції Закону від 21 червня 2001 р. № 2533-III зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VІ від 11 лютого 2010 р., яка була чинною до змін, внесених відповідно до Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон № 2453-VI), вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають зміні із звільненням П.О. від покарання.

Виходячи з наведеного та керуючись абз. 8 п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону № 2453-VI, статтями 400⁴, 400 ¹⁰ КПК в редакції Закону від 11 лютого 2010 р. № 1876-VІ, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила рішення про зміну вироку Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2008 р. та ухвали Апеляційного суду Луганської області від 26 серпня 2008 р. щодо П.О. і звільнення його від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності.