Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», розгляд справи за відсутності потерпілого без виклику його в судове засідання є істотним порушенням його прав і може стати підставою для скасування вироку.
Вирок суду скасовано, оскільки він розглянув справу за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України за відсутності потерпілого без повідомлення його про час і місце розгляду справи, чим також порушив вимоги ч. 3 ст. 299 КПК України

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 6 травня 2009 р. цей вирок залишив без змін.

С. і Щ. визнано винними та засуджено за те, що вони 7 січня 2009 р. приблизно о 18 год. 10 хв., діючи узгоджено, маючи умисел на порушення недоторканності житла П., за обставин, детально викладених у вироку, незаконно проникли до квартири, в якій мешкала П.

У касаційній скарзі потерпіла порушила питання про скасування постановленого вироку та направлення справи на нове розслідування. При цьому вона посилалася на неправильне застосування кримінального закону, стверджувала, що С. і Щ. викрали її майно на загальну суму 12 тис. 332 грн, а тому їх дії слід було кваліфікувати за ч. 5 ст. 185 КК. П. також вважала, що, призначаючи їм покарання у виді штрафу, суд не врахував, що вони не працюють, раніше судимі за корисливі злочини. Крім того, вона зазначила, що місцевий суд істотно порушив її права, не повідомивши про день та час слухання справи в суді, а апеляційний суд на таке порушення її прав уваги не звернув, до того ж відзначив, що на законність і обґрунтованість рішення суду не вплинуло те, що справа розглядалася за відсутності потерпілої.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», розгляд справи за відсутності потерпілого без виклику його в судове засідання є істотним порушенням процесуальних прав потерпілого і може стати підставою для скасування вироку.

Відповідно до матеріалів справи як попередній, так і судовий розгляд справи відбувся за відсутності потерпілої П., без її повідомлення про день досудового розгляду справи та виклику в судове засідання.

При цьому розгляд справи проводився у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК.

Разом із тим, як убачалося з показань потерпілої на досудовому слідстві, а також зі змісту її апеляції та касаційної скарги, вона не погоджувалася з висновком органів досудового слідства щодо юридичної оцінки дій С. і Щ. та вважала, що вони не тільки незаконно проникли до її житла, а й викрали майно на загальну суму 12 тис. 332 грн.

За таких обставин, позбавивши потерпілу можливості взяти участь у попередньому та судовому розгляді справи і скористатися своїми правами, передбаченими статтями 246, 267 КПК, а також розглянувши справу у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК, за результатами якого П. була позбавлена права оспорювати фактичні обставини справи, суд допустив істотне порушення її процесуальних прав, оскільки вони перешкодили повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Крім того, відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цих вимог закону суд, призначаючи С. і Щ. покарання, не дотримав.

Так, призначивши засудженим мінімальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 162 КК, суд послався на те, що вони позитивно характеризуються і щиро розкаялися у вчиненому.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, С. раніше неодноразово судимий; Щ. вчинила новий злочин протягом іспитового строку за попереднім вироком.

Ці обставини суд при призначенні покарання засудженим належним чином не врахував, а тому колегія суддів вважає, що призначене їм покарання за своїм видом є явно несправедливим через м’якість.

Отже, на думку колегії суддів, суд допустив порушення чинного кримінального та кримінально-процесуального законів, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі та є безумовною підставою для скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд. Під час нового розгляду необхідно всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі докази, дати їм належну оцінку й, за умови підтвердження також обсягу обвинувачення, призначити С. і Щ. покарання, яке відповідало б вимогам ст. 65 КК, оскільки з урахуванням даних про їх особи призначене їм покарання за своїм видом є явно несправедливим через його м’якість, про що правильно зазначено в касаційній скарзі потерпілої.

Оскільки апеляційний суд на ці порушення закону уваги не звернув і залишив вирок суду без змін, то його ухвала визнана такою, що підлягає скасуванню.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 травня 2009 р. щодо С. і Щ. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.