Статтею 27 Закону України «Про електроенергетику», якою встановлено відповідальність за порушення законодавства про електроенергетику, визначено, що правопорушеннями в електроенергетиці, є, зокрема: крадіжка електричної енергії; самовільне підключення до об’єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку; порушення правил користування енергією.

Згідно з п. 48 Правил користування електричною енергією для населення за розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромереж і споживання електричної енергії без приладів обліку споживач несе відповідальність згідно із законодавством.
Позаоблікове споживання електроенергії, вчинене шляхом улаштування прихованої електропроводки поза приладом обліку, неможливо встановити при звичайному огляді приладу обліку під час контрольного зняття його показань, для цього необхідно провести технічну перевірку цього приладу.
З огляду на це суд має встановити час останньої технічної перевірки та визначити розмір збитків, завданих улаштуванням прихованої електропроводки, відповідно до дня усунення порушення, але не більше терміну позовної давності

У вересні 2006 р. відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» (далі — ВАТ) звернулося до суду з позовом до Д. про стягнення збитків.

Посилаючись на те, що відповідачка порушила Правила користування електроенергією для населення (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357; далі — Правила), безобліково споживала електроенергію шляхом підключення двох розеток за допомогою прихованої електропроводки поза електролічильником, про що складено акт 29 вересня 2004 р., позивач просив стягнути з неї на його користь 8 тис. 575 грн заподіяних збитків, розмір яких визначено відповідно до Методики обчислення розміру відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення (затверджено постановою НКРЕ від 22 листопада 1999 р. № 1416; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 1999 р. за № 919/4212; далі — Методика).

Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 14 лютого 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2007 р., позов задовольнив частково: стягнув з Д. на користь позивача 2 тис. 261 грн заподіяної шкоди та судові витрати.

У касаційній скарзі ВАТ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушило питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розрахунок заподіяної позивачу шкоди було проведено позивачем з порушенням вимог п. 5 Методики, оскільки його слід було визначати з дня останнього контрольного зняття представником енергопостачальника показань приладу обліку.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Статтею 27 Закону від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР «Про електроенергетику», якою встановлено відповідальність за порушення законодавства про електроенергетику, визначено, що правопорушеннями в електроенергетиці, є, зокрема: крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об’єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку; порушення правил користування енергією.

Згідно з п. 48 Правил за розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромереж і споживання електричної енергії без приладів обліку споживач несе відповідальність згідно із законодавством.

Суди встановили, що актом про порушення Правил зафіксовано підключення Д. двох розеток за допомогою прихованої електропроводки поза електролічильником.

12 липня 2006 р. рішенням комісії відповідачці нараховано суму збитків: 8 тис. 575 грн з дня останньої технічної перевірки.

Відповідно до п. 5 Методики, чинної на час виникнення спірних правовідносин, розрахунок завданих енергопостачальнику збитків здійснюється за кількістю днів з дня останнього контрольного зняття представником енергопостачальника показань приладу обліку чи його технічної перевірки до дня усунення порушення (зокрема, у разі виявлення представником енергопостачальника прихованої електропроводки, пристрою, що занижує показання приладу обліку, кількість днів обчислюється з дня останньої технічної перевірки і до дня усунення порушення, але не більше терміну позовної давності).

Пунктами 1.2 і 3.18 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 р. № 28, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що технічна перевірка — це виконання комплексу робіт з метою визначення відповідності нормативно-технічним документам стану засобу обліку електричної енергії та схеми його підключення, а також відповідності стану електропроводки та електроустановок від межі балансової належності до точки обліку, яка має здійснюватися постачальником електричної енергії не рідше одного разу на три роки.

Оскільки Д. було здійснено позаоблікове споживання електроенергії шляхом підключення двох розеток за допомогою прихованої електропроводки поза приладом обліку, що неможливо встановити при звичайному огляді приладу обліку під час контрольного зняття його показань, то потрібно було провести технічну перевірку цього приладу та обчислити розрахунок збитків за кількістю днів з дня останньої технічної перевірки і до дня усунення порушення, але не більше терміну позовної давності.

Місцевий суд на зазначене уваги не звернув, не встановив часу останньої технічної перевірки, що здійснювалась позивачем у відповідача, помилково дійшов висновку про те, що в цьому разі при визначенні розміру збитків слід було виходити з дня останнього контрольного зняття представником енергопостачальника показань приладу обліку, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. 303 ЦПК на зазначені порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги позивача.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ задовольнила. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.