Згідно з ч. 4 ст. 419 КПК України при розгляді справи про застосування примусових заходів медичного характеру в судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У необхідних випадках у судове засідання викликається експерт

Білопільський районний суд Сумської області постановою від 3 листопада 2006 р. застосував до Т.О. примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 16 січня 2007 р. залишив зазначену постанову без змін.

Згідно з постановою суду Т.О. в ніч на 28 березня 2006 р. під час сварки із С.А., маючи умисел позбавити його життя, заподіяла потерпілому поліном численних ударів, у тому числі по голові, внаслідок чого він від отриманих тілесних ушкоджень помер.

У касаційній скарзі потерпіла С.Л. просила скасувати судові рішення і направити справу на додаткове розслідування, пославшись на те, що висновки органу досудового слідства, судів першої та апеляційної інстанцій про заподіяння саме Т.О. потерпілому численних ударів, що спричинили його смерть, суперечливі та не відповідають фактичним обставинам справи. Вона також стверджувала, що до вбивства С.А. був причетний Т.М. — син обвинуваченої.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, під час досудового слідства було проведено всі необхідні слідчі дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи Т.О., а також встановлено, що остання вбила С.А. у стані неосудності. Після закінчення досудового слідства слідчий відповідно до вимог ч. 3 ст. 417 КПК склав постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування до Т.О. примусових заходів медичного характеру.

Згідно з ч. 4 ст. 419 КПК при розгляді справи про застосування примусових заходів медичного характеру в судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках у судове засідання викликається експерт.

Під час розгляду кримінальної справи районний суд дотримав зазначених вимог закону. Він, перевіривши наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про вчинення Т.О. суспільно небезпечного діяння.

Так, допитана під час досудового слідства Т.О. у присутності захисника підтвердила, що вона 28 березня 2006 р., побачивши на своєму подвір’ї С.А., стала виганяти його, але через те що він не хотів виходити з двору, побила потерпілого.

Свідок Т.М. під час досудового слідства зазначив, що вказаного дня він, повернувшись з роботи, побачив лежачого на подвір’ї С.А., хотів його підняти, але оскільки останній перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння, перетягнув зі свого двору на вулицю. Від матері Т.М. дізнався, що вона побила потерпілого. Свою матір свідок охарактеризував як хвору жінку, яка скаржилася на головний біль та розмовляла сама із собою.

Потерпіла С.Л. та свідки Б. і К. стверджували, що Т.О. проявляла до них та інших односельців агресивність. При цьому К. засвідчила, що Т.О. декілька разів до вчинення злочину бігала з палицею за С.А. і погрожувала його вбити.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи смерть С.А. настала від відкритої черепно-мозкової травми. Судово-медичний експерт підтвердив, що виявлені в С.А. тілесні ушкодження могли утворитися за вказаних Т.О. обставин. Він також зазначив, що потерпілий за кілька годин до настання смерті перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння, тому не міг захищатися від ударів Т.О.

Згідно з висновками стаціонарної судово-пси-хіатричної експертизи Т.О. виявляє ознаки хронічного душевного захворювання — шизофренії параноїчної форми. На момент вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в хворобливому стані та не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, тому потребує застосування примусових засобів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Із огляду на наведене висновок районного суду про вчинення Т.О. суспільно-небезпечного діяння у стані неосудності та необхідність у зв’язку з цим застосування до неї примусових заходів медичного характеру є обґрунтованим.

Доводи про недоведеність винності Т.О. у вчиненні вбивства С.А. перевіряв апеляційний суд та визнав безпідставними. Свій висновок суд переконливо мотивував в ухвалі, тому вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

За таких обставин посилання потерпілої на те, що висновки судів ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи, безпідставні.

Що ж до доводів С.Л. про те, що до вбивства її сина був причетний Т.М., то ці обставини перевірялися під час досудового слідства та за результатами перевірки слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи щодо Т.М.

Оскільки порушень вимог кримінально-проце-суального закону, які б перешкоджали суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване рішення, не виявлено, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу потерпілої С.Л. залишила без задоволення.