Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку дій, передбачених ст. 152 КК України. Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування, але не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи слід розглядати як замах на зґвалтування, який підлягає кваліфікації із посиланням на відповідні частини ст. 15 КК.

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 лютого 2005 року П. засуджено за ч.3 ст.152 КК України на 8 років позбавлення волі.

За вироком суду П. засуджено за те, що він 27 вересня 2004 року близько 15 год. 30 хв., будучи в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи у своєї співмешканки К., погрожуючи її неповнолітній дочці К. І., 05.01.1988 року народження, фізичним насильством та застосовуючи таке насильство, зґвалтував її.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2005 року вирок щодо П. залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 березня 2006 року в задоволенні касаційної скарги засудженого П. відмовлено.

У клопотанні та доповненні до нього засуджений П. доводив незаконність свого засудження за ч.3 ст. 152 КК України. Стверджував, що зґвалтування неповнолітньої К.І. він не вчиняв, а кримінальна справа щодо нього сфальсифікована.

У поданні п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання засудженого підтримано у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій П. за ч.3 ст.152 КК України як закінченого злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив клопотання засудженого задовольнити частково, судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувавши дії П. із ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 152 КК України та призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у клопотанні, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової колегії дійшли висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про вчинення П. дій, спрямованих на насильницький вступ у статеві зносини з неповнолітньою К.І., ґрунтується на сукупності зібраних і належним чином досліджених судом доказів, і є правильним.

Винуватість П. доведена, зокрема, показаннями самого засудженого, який не заперечував того, що йому було достовірно відомо про неповнолітній вік потерпілої, з якою він наодинці перебував у квартирі своєї співмешканки 27.09.2004 року і залишив квартиру по приходу туди її брата; показаннями потерпілої К.І., яка послідовно та незмінно стверджувала про вчинення П. щодо неї злочину проти її статевої недоторканості та розповідала про обставини цього злочину; показаннями свідка К.С. – брата потерпілої, який пояснював, що, зайшовши в квартиру, з обстановки та поведінки К.І. і П. зрозумів, що останній зґвалтував потерпілу, однак П. вдалося залишити квартиру; показаннями свідків, які вказували, що їм безпосередньо після вчинення злочину було повідомлено про обставини його вчинення, після чого потерпіла перебувала на лікуванні у психолога внаслідок перенесеної психологічної травми; даними висновків судово-медичної і судово-психіатричної експертиз потерпілої К.І. про відсутність у неї тілесних ушкоджень, що пояснювалось її неможливістю в силу віку і розумового розвитку здійснювати більш активний опір насильницьким діям, та про відсутність у неї схильності до брехні та фантазування; іншими, дослідженими судом доказами.

Разом із тим, кваліфікуючи дії П. за ч.3 ст.152 КК України як закінчений злочин, суд неправильно застосував кримінальний закон.

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин. Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування, але не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи, слід розглядати як замах на зґвалтування і кваліфікувати із посиланням на відповідні частини статті 15 КК України.

Пояснюючи суду обставини вчиненого злочину, потерпіла незмінно стверджувала, що вона учиняла опір насильницьким діям П., відштовхуючи його від себе рукою й ногами, прикриваючись іншою рукою та викручуючись тілом, чим не дозволила П. розпочати з нею статеві зносини. Окрім того, в цей момент у квартиру повернувся її брат, що також завадило П. продовжити свої насильницькі дії з причин, що не залежали від його волі.

Такі показання потерпілої узгоджуються з даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої в області статевих органів К.І. тілесних ушкоджень не виявлено, анатомічна цілість дівочої пліви не порушена.

За таких обставин П. не довів свій умисел, спрямований на зґвалтування неповнолітньої К.І., до кінця з причин, що не залежали від його волі, тобто вчинив закінчений замах на зґвалтування неповнолітньої.

Тому дії П. визнані такими, що підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст.152 КК України на ч.2 ст.15 і ч.3 ст.152 КК України.

При призначенні П. покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який в силу ст.89 КК України не судимий, характеризувався посередньо як особа, яка не працювала, зловживала спиртними напоями, злочин учинила в стані алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою покарання обставиною.

Разом з тим, суд ураховував стадію вчинення П. злочину, його сімейний стан і наявність у нього неповнолітніх дітей.

З огляду на викладене, суд вважав можливим призначити засудженому П. покарання в мінімальній межі санкції ч. 3 ст. 152 КК України.

На підставі викладеного, Верховний Суд України ухвалив змінити вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від10 лютого 2005 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2005 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 02 березня 2006 року щодо П. і перекваліфікувати його дії з ч.3 ст. 152 КК України на ч.2 ст.15 і ч.3 ст.152 КК України та призначити за цей злочин покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.