Застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків, встановлених Законом України від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» із виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 р. № 1994-IV «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів» визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України, є правомірним. Оскільки Закон № 2240-ІІІ, як і жоден нормативно-правовий акт до 2 червня 2006 р., не містить положень, які б звільняли страхувальника від обов’язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Тому підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає

30 травня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) до державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» (професійно-технічне училище № 45; далі — ПТУ) про стягнення недоїмки та штрафних (фінансових) санкцій, встановив:

У червні 2007 р. Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ПТУ недоїмку в сумі 1 тис. 140 грн 37 коп. та 29 тис. 240 грн 30 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позову Фонд послався на те, що перевіркою відповідача з питань правильності нарахування страхових внесків у період з 1 січня 2005 р. по 31 грудня 2006 р. встановлено порушення останнім вимог Закону від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі — Закон № 2240-ІІІ) при нарахуванні та утриманні до Фонду страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі — страхові внески), із виплат, які відповідно до Закону від 9 вересня 2004 р. № 1994-IV «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів» визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України (далі — виплати науково-педагогічним працівникам), проведених відповідачем у грудні 2005 р., квітні та травні 2006 р.

За результатами перевірки 28 лютого 2007 р. складено акт, на підставі якого позивач прийняв рішення від 5 березня 2007 р. № 163/10 про зарахування до бюджету Фонду донарахованих страхових внесків у сумі 1 тис. 140 грн 37 коп. та 29 тис. 240 грн 30 коп. штрафних санкцій. У добровільному порядку це рішення Фонду відповідач не виконав.

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 5 вересня 2007 р. позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: постановив стягнути із ПТУ на користь Фонду 1 тис. 140 грн 37 коп. заборгованості зі сплати страхових внесків, у задоволенні вимог про стягнення 29 тис. 240 грн 30 коп. штрафних санкцій відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 грудня 2010 р. постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, Фонд просив скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 р., справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на те, що касаційний суд у подібних правовідносинах неоднаково застосував положення ст. 30 Закону № 2240-ІІІ та п. 4 Порядку погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 р. № 934 (далі — Порядок).

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 р. (№ К-1603/10) та ухвали цього суду від 9 грудня 2010 р. (К-20271/08), 24 червня 2010 р. (К-22559/09).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України визнав, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, за якого суди по-різному вирішують питання щодо правомірності застосування до страхувальника за Законом № 2240-ІІІ штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків із виплат науково-педагогічним працівникам, які здійснювались до 2 червня 2006 р.

У справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо застосування до страхувальника штрафних санкцій за вчинене ним правопорушення, яке полягає у несвоєчасному нарахуванні та неповній сплаті до Фонду страхових внесків, необхідно виходити із наявності його вини у несвоєчасному нарахуванні та сплаті таких внесків і наявності зв’язку між правопорушенням та його наслідками.

Оскільки відповідач, здійснюючи у грудні 2005 р., квітні та травні 2006 р. виплати науково-педагогічним працівникам, діяв відповідно до роз’яснень із цього питання, наданих спільним листом Міністерства освіти та науки України та Міністерства фінансів України від 30 листопада 2005 р. № 1/9-681, № 31-17000-02-5/25800 «Щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року № 934» (далі — спільний лист), то правопорушення, яке полягає у неповному нарахуванні та сплаті страхових внесків, відсутнє.

Суд також послався на те, що згідно з п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Тому, на думку касаційного суду, у разі задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 29 тис. 240 грн 30 коп. за несплату страхових внесків у сумі 1 тис. 140 грн 37 коп. буде порушено встановлений зазначеною вище статтею принцип пропорційності.

Водночас у доданих до заяви судових рішеннях касаційний суд визнав помилковими висновки судів про неможливість застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків до страхувальника, який керувався роз’ясненнями, наданими у спільному листі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ст. 22 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р . № 16/98-ВР порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законом № 1994-IV заборгованість із виплат педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів, передбачених ст. 57 Закону від 23 травня 1991 р. № 1060-XII «Про освіту», які за змістом ст. 21 Закону № 2240-ІІІ є базою нарахування страхових внесків, визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України.

Механізм погашення такої заборгованості визначено Порядком, згідно з п. 4 якого відрахування, передбачені законодавством, з виплат науково-педагогічним працівникам здійснюються в установленому порядку.

Порядок і строки сплати страхових внесків на час виникнення спірних відносин були встановлені ст. 23 Закону № 2240-ІІІ.

Згідно з ч. 2 ст. 27 цього Закону страхувальник зобов’язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

За правилами ст. 30 Закону № 2240-ІІІ страхувальник-роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення — у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку.

Пункт 3² Порядку, відповідно до якого страхові внески на виплати науково-педагогічним працівникам не нараховуються, набрав чинності лише з 2 червня 2006 р.

Таким чином, на час проведення відповідачем виплат науково-педагогічним працівникам норми Закону № 2240-ІІІ, як і жоден нормативно-правовий акт, не містили положень, які б звільняли страхувальника від обов’язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає.

Спільний лист, роз’ясненнями якого керувався відповідач при здійсненні таких виплат, не має нормативно-правового характеру, тому не міг застосовуватися навчальним закладом при нарахуванні та сплаті страхових внесків.

Отже, висновок касаційного суду про неправомірність застосування до навчального закладу штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Посилання касаційного суду на порушення закріпленого у п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС принципу пропорційності при стягненні з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у зазначеному вище розмірі, є некоректним, оскільки відповідальність за неповноту та несвоєчасність сплати страхових внесків, зокрема розмір штрафу та пені, встановлено Законом № 2240-ІІІ.

З урахуванням наведеного та відповідно до ч. 2 ст. 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 р. підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241—243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву Фонду задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.