Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суд установив, що відповідачі, уклавши договір дарування земельної ділянки, фактично приховали договір купівлі-продажу житлового будинку, що суперечить закону і внаслідок чого було порушено право держави, один з обов’язків якої — забезпечення визнання та захист речових прав на нерухомість (преамбула Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), тому обґрунтовано визнав договір відчуження земельної ділянки удаваним і визнав недійсним прихований договір відчуження самочинно спорудженого житлового будинку разом із приналежною до нього земельною ділянкою з підстав, передбачених ст. 235, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також визнав недійсним виданий на підставі цього договору державний акт про право власності на земельну ділянку

У грудні 2009 р. Бориспільський міжрайонний прокурор звернувся до суду із заявою в інтересах держави в особі Вишеньківської сільської ради Бориспільського району, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Київській області, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області до К. та Ш., треті особи — державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру», Державний комітет України із земельних ресурсів, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу П., про визнання договору та державного акта недійсними.

У заяві зазначено про те, що 18 червня 2009 р. відповідачі К. та Ш. уклали договір дарування, за яким К. подарував, а Ш. прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1750 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Петрівському Бориспільського району. На підставі цього договору Ш. одержав державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. Пославшись на те, що укладеним договором дарування земельної ділянки фактично приховано договір відчуження самочинно спорудженого на ній житлового будинку, який не може бути об’єктом цивільного обігу, а тому суперечить закону, прокурор просив визнати договір і виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку недійсними.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 6 квітня 2010 р. позов задовольнив.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 9 вересня 2010 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове — про відмову в позові.

У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що договором дарування земельної ділянки фактично приховано договір відчуження незаконно спорудженого на ній житлового будинку, який, будучи об’єктом самочинного будівництва, до набуття на нього права власності у встановленому законом порядку відчуженню не підлягає, а тому договір та виданий на його підставі державний акт про право власності на земельну ділянку суперечать закону.

Такий висновок суду правильний.

Відповідно до ст. 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що в разі, якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.

Суд установив, що 18 червня 2009 р. відповідачі К. та Ш. оформили договір дарування, за яким К. подарував, а Ш. прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1750 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Петрівському Вишеньківської сільської ради Бориспільського району.

Також суд установив, що на зазначеній земельній ділянці розташований самочинно споруджений житловий будинок, фактичне відчуження якого сторони оспореного прокурором договору приховали під виглядом відчуження земельної ділянки, призначеної для його будівництва та обслуговування.

Згідно зі ст. 186 ЦК річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, оскільки цільовим призначенням спірної земельної ділянки є будівництво та обслуговування житлового будинку і такий, як установлено судом, на ній збудовано, то земельна ділянка є його приналежністю і слідує за ним.

На підставі ст. 331 ЦК право власності на новостворений житловий будинок виникає після завершення його будівництва та прийняття до експлуатації з моменту державної реєстрації будинку. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Частиною 2 ст. 376 ЦК встановлено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У зв’язку з цим самочинне будівництво не є об’єктом цивільного права і не може бути предметом цивільно-правового договору, тобто договір, предметом якого є об’єкт самочинного будівництва, суперечить закону.

Суд першої інстанції встановив, що, уклавши договір дарування земельної ділянки, відповідачі фактично приховали договір купівлі-продажу житлового будинку, що суперечить закону і внаслідок чого було порушено право держави, один з обов’язків якої — забезпечення визнання та захист речових прав на нерухомість (преамбула Закону від 1 липня 2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), тому обґрунтовано визнав договір відчуження земельної ділянки удаваним і визнав недійсним прихований договір відчуження самочинно спорудженого житлового будинку разом із приналежною до нього земельною ділянкою з підстав, передбачених ст. 235, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК, а також визнав недійсним виданий на підставі цього договору державний акт про право власності на земельну ділянку.

Скасовуючи це рішення, апеляційний суд зазначених вище норм матеріального права не врахував і безпідставно виходив із того, що спірний договір є правомірним.

Таким чином, апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду України касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнила: рішення Апеляційного суду Київської області від 9 вересня 2010 р. скасувала, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2010 р. залишила без змін.