Вищий господарський суд України безпідставно застосував норми Закону України "Про третейські суди" щодо визначення господарським судом першої інстанції компетенції розгляду за територіальною ознакою позову про визнання недійсною третейської угоди, і, відповідно, в порушення норм процесуального кодексу визначив підсудність цього спору за місцем знаходження третейського суду.

Спори пов’язані з визнанням угод недійсними підлягають вирішенню за місцем знаходження однієї із сторін, до якої звернувся заявник

Відкрите акціонерне товариство "Херсонський бавовняний комбінат" (далі — ВАТ) звернулося у Господарський суд Херсонської області з позовною заявою про визнання недійсними 16 третейських угод від 21 листопада 2005 р., укладених між ним, приватним підприємством "Херсонснабсбит" (далі — ПП) та товариством з обмеженою відповідальністю "Авуар" (далі — ТОВ) щодо передачі спору про визнання 16 договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених у 2003 році, на розгляд третейського суду при юридичній корпорації "Принцип".

В процесі розгляду справи було встановлено, що сторони уклали не 16 третейських угод , а одну — від 21листопада 2005 р. В зв’язку з цим позивач на підставі ст. 22 ГПК уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсною третейську угоду від 21 листопада 2005 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що третейську угоду в порушення п.7.5.5 статуту ВАТ підписано не уповноваженою особою. Позивач зазначив, що вказаний правочин не може бути підписаний головою правління без відповідних погоджень, оскільки його вартість перевищує 10 % балансової вартості активів товариства.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 9 липня 2007 р. позов задоволено: визнано недійсною третейську угоду від 21 листопада 2005 р., укладену між ВАТ та ПП і ТОВ.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що при укладенні третейської угоди від 21 листопада 2005 р. був відсутній предмет цієї угоди, а саме, наявність спору у сторін щодо визнання недійсними 16 договорів купівлі-продажу. Спірна третейська угода підписана від ВАТ особою без належних повноважень, оскільки в день її підписання за результатами розгляду справи № 12/68-Б про банкрутство ВАТ постановлено ухвалу суду про припинення провадження у справі. За таких обставин в цей день було припинено повноваження в.о. голови правління С., покладених на нього ухвалою у справі про банкрутство від 21 грудня 2004 р.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 р. вказане рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень з приводу наявності його порушених прав або охоронюваних законом інтересів укладенням третейської угоди від 21 листопада 2005 р., твердження позивача не доведені ним у встановленому законом порядку і не підтверджені жодним доказом.

Постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2007 р., Запорізького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 р. та рішення Господарського суду Херсонської області від 9 липня 2007 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права, а саме положення норм Закону України від 11 травня 2004 р. № 1701-IV "Про третейські суди" (в редакції, що існувала на момент прийняття рішення та постанови і є чинною на даний час; далі — Закон), згідно яких компетентним судом за позовом про визнання недійсною третейської угоди у даній справі є Господарський суд м. Києва, оскільки спір про визнання недійсними договорів купівлі-продажу розглядався Постійно діючим третейським судом при юридичній корпорації "Принцип" (м. Київ).

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстави порушення судом норм процесуального права.

14 лютого 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2007 р. у справі № 16/157-ПД-07.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верхового Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Закону третейська угода — угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього ж Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Частиною 3 ст. 51 Закону визначено, підстави для оскарження та скасування рішення третейського суду. Однією з таких підстав пунктом третім визначено — визнання третейської угоди недійсною компетентним судом.

Предметом позову в зазначеній справі є вимога відкритого ВАТ про визнання недійсною третейської угоди від 21 листопада 2005 р. щодо передачі спорів про недійсність договорів купівлі-продажу цінних паперів від 31 грудня 2003 р. (№№ 1376-К, 1378-К, 1380-К,1384-К, 1386-К, 1388-К, 1390-К, 1392-К, 1394-К, 1396-К, 1398-К, 1400-К, 1402-к, 1403-к, 1406-к), укладених ТОВ, ПП і ВАТ, на вирішення Постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип".

Вказаний спір згідно ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам.

Відповідно до ст.13 ГПК усі справи, підвідомчі господарським судам, розглядають у першій інстанції місцеві господарські суди (господарські суди Автономної Республіки Крим, областей міст Києва та Севастополя).

Компетенція зазначених судів щодо розгляду справ розмежовується за територіальною ознакою. Загальні правила територіальної ознаки визначено ст. 15 ГПК, якою, зокрема, передбачено:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як:

передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо (ч. 1);

справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача (ч. 2);

справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (ч. 3).

Як вбачається із матеріалів справи, особи, які є зобов’язаними за спірними договорами купівлі-продажу знаходяться в м. Херсон. Відтак, за правилами територіальної підсудності вказана справа підлягала розгляду Господарським судом Херсонської області, тобто суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без порушень правил підсудності.

Згідно ст. 1 Закону цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

За таких обставин, Вищий господарський суд України безпідставно застосував норми Закону щодо визначення компетенції розгляду цього спору господарським судом першої інстанції за територіальною ознакою, і, відповідно, в порушення норм процесуального кодексу передав справу на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Враховуючи викладене, а також те, що Вищий господарський суд України не переглянув оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спірних правовідносин, постанова підлягає скасуванню, а справа — поверненню до Вищого господарського суду України на новий розгляд.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2007 р. у справі № 16/157-ПД-07 скасувала і передала справу для розгляду до Вищого господарського суду України.