Відповідно до положень ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р., ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах», видана особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності або бути покарана за злочин, вчинений до її видання, за який її не було видано

Апеляційний суд АР Крим ухвалою від 2 вересня 2008 р. вирок щодо Р. змінив — за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК пом’якшив йому покарання до чотирьох років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК остаточно призначив покарання — п’ять років позбавлення волі.

У касаційному порядку судові рішення щодо Р. не переглядалися.

За вироком суду Р. визнано винним у тому, що він 9 вересня 2005 р. приблизно 21 годині 45 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої, намагався вирвати із рук сумку, в якій було майно на загальну суму 2 тис. 304 грн. Проте довести злочин до кінця не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий П.

У клопотанні про перегляд судових рішень з підстав, передбачених ч. 1 п. 2 ст. 400⁴ КПК, заступник прокурора АР Крим порушив питання про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання Р. за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання заступника прокурора АР Крим підтримано. На думку суддів, судові рішення щодо Р. підлягають зміні з виключенням із них призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав клопотання та подання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії дійшли висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що застосовується в порядку, передбаченому Законом від 29 червня 2004 р. № 1906-ІV «Про міжнародні договори України».

У ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі — Конвенція), ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» передбачено, що без згоди запитуваної договірної сторони видану особу не можна притягати до кримінальної відповідальності або покарання за здійснення до її видачі злочину, за який вона не була видана.

Як убачається з матеріалів справи, 3 листопада 2005 р. суд першої інстанції оголосив Р. у розшук. Його було затримано на території Російської Федерації 21 листопада 2007 р.

Відповідно до клопотання Міністерства юстиції України Генеральним прокурором Російської Федерації прийнято рішення про видачу Р. для його притягнення до кримінальної відповідальності за замах на грабіж — злочин, передбачений ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК.

Незважаючи на це, Ялтинський міський суд АР Крим на підставі ст. 71 КК приєднав до покарання, призначеного Р. за замах на грабіж, частково невідбуте покарання за попереднім вироком від 12 лютого 2004 р., на що згоди запитуваної сторони не було. Тобто суд порушив вимоги Конвенції та вийшов за межі домовленості між Російською Федерацією й Україною.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд України вирок Ялтинського міського суду АР Крим від 9 липня 2008 р. та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 2 вересня 2008 р. щодо Р. змінив і виключив із цих судових рішень призначення Р. покарання на підставі ст. 71 КК.

Постановлено вважати Р. засудженим за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК на строк чотири роки позбавлення волі.