Згідно зі ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов’язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору
У листопаді 2008 р. П.І. звернулася до суду з позовом до П.А. про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину.
Позивачка зазначила, що з 9 листопада 2007 р. перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому вони мають сина, 2008 р. народження.
Спільне життя у П.І. та П.А. не склалося, у зв’язку з чим вони припинили шлюбні відносини.
Посилаючись на те, що дитина — інвалід дитинства і потребує постійного медичного догляду, спеціального харчування й перебуває на її утриманні, а відповідач матеріальної допомоги не надає, П.І. просила стягнути з П.А. на її користь аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходу щомісяця з 1 грудня 2008 р. до досягнення дитиною повноліття; аліменти на її утримання у розмірі ╝ частки від усіх видів доходу відповідача щомісяця з 1 грудня 2008 р. до досягнення дитиною трьох років; додаткові витрати на дитину в розмірі 200 грн щомісяця з 1 грудня 2008 р.
Пізніше позивачка уточнила позовні вимоги і просила стягнути з П.А. на її користь додаткові витрати на дитину в розмірі 600 грн щомісяця з 1 грудня 2008 р.
Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області рішенням від 10 березня 2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2009 р., позовні вимоги П.І. задовольнив частково. Суд постановив стягнути з П.А. аліменти на користь позивачки на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу, але не менше ніж 30 % від прожиткового мінімуму щомісяця з 5 листопада 2008 р. до досягнення дитиною повноліття; аліменти на користь і на утримання П.І. у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу, але не менше ніж 30 % від прожиткового мінімуму щомісяця з 5 листопада 2008 р. до досягнення дитиною трьох років. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини суд відмовив.
У касаційній скарзі П.І. просила скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог П.І. у частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не обґрунтувала потребу дитини в додаткових витратах і не надала розрахунку цих витрат.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Суд установив, що П.І. з 9 листопада 2007 р. перебуває з П.А. у зареєстрованому шлюбі, оскільки спільне життя не склалося, подружжя припинило шлюбні відносини.
У шлюбі вони мають сина, 2008 р. народження, який є інвалідом дитинства і потребує постійного медичного догляду та спеціального харчування, його утримує П.І., що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до трьох років.
Відповідач добровільно допомоги на утримання дитини не надає.
Згідно зі ст. 185 СК той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов’язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору.
Вирішуючи спір і відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначив характеру спірних правовідносин; не взяв до уваги наданих позивачкою доказів на підтвердження її вимог про стягнення додаткових витрат на дитину та безпідставно звільнив відповідача від обов’язку участі в додаткових витратах на дитину.
Апеляційний суд на порушення вимог статей 303 та 315 ЦПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин та керуючись статтями 336 та 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П.І. задовольнила: рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 березня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2009 р. в частині стягнення додаткових витрат на дитину скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.