Положення ч. 3 ст. 68 КК України, відповідно до яких за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не застосовуються до статей (частин статей) Особливої частини КК, санкції яких передбачають покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки таке покарання не має строкового виміру

Апеляційний суд Дніпропетровської області вироком від 19 вересня 2002 р. засудив О. до покарання у виді позбавлення волі за ст. 15, пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК строком на 12 років, за ч. 1 ст. 263 КК — строком на чотири роки, а за сукупністю цих злочинів на підставі ст. 70 цього Кодексу остаточно визначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Кіровський районний суд м. Макіївки Донецької області постановою від 23 червня 2008 р. за поданням начальника Макіївської виправної колонії призначене О. покарання за ст. 15, пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК зменшив до 10 років позбавлення волі та постановив вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ст. 15, пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 263 КК, відповідно до ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області порушив питання про скасування постанови суду щодо О. та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального законодавства через те, що найбільш суворим видом покарання за санкцією ч. 2 ст. 115 КК є довічне позбавлення волі, а не 15 років, які суд помилково взяв до уваги при прийнятті рішення щодо О.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційному поданні, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність задоволення касаційного подання прокурора з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК у редакції Закону від 15 квітня 2008 р. № 270-VI «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК.

Як убачається з вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2002 р., О. був визнаний винним та засуджений і за інший злочин — за замах на умисне вбивство двох потерпілих — К. та П., за обтяжуючих обставин, який він вчинив 19 квітня 2002 р.

Найбільш суворим видом кримінального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК, є довічне позбавлення волі, яке не має строкового виміру, а тому положення ч. 3 ст. 68 КК не можуть бути застосовані до осіб, засуджених за тими статтями Особливої частини КК, санкція яких передбачає таке покарання.

Зменшуючи призначене засудженому О. покарання за ст. 15, пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК з 12 до 10 років позбавлення волі, суд першої інстанції цих обставин не врахував при приведенні вироку щодо О. у відповідність до Закону № 270-VI, помилково виходячи із висновку про те, що призначена засудженому міра покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років перевищує встановлений цим Законом максимальний строк, який складає 10 років позбавлення волі.

Оскільки суд першої інстанції у цій справі неправильно застосував кримінальне законодавство, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала постанову Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23 червня 2008 р. щодо засудженого О., а справу направила на новий судовий розгляд.