За загальним правилом дії норм права у часі у зв’язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення п. 30 ста. 77 та частин 1, 2 ст. 40 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» втратили чинність.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції про безпідставність вимог позивача про перерахунок пенсії з урахуванням ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є наслідком порушення правил застосування норм матеріального прав

16 січня 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Бондаренка Леоніда Васильовича до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі — управління ПФУ), третя особа — Служба безпеки України (далі — СБУ), про визнання протиправними дій та зобов’язання провести перерахунок пенсії, встановив:

У листопаді 2007 р. Бондаренко Л.В. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним нарахування йому пенсії за вислугу років фінансовим відділом управління СБУ у м. Києві (далі — управління СБУ) з 15 листопада 2006 р. у розмірі 1 тис. 58 грн 49 коп. з урахуванням суми додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 1 тис. 269 грн 60 коп., визнати недійсним розмір призначеної йому управлінням СБУ пенсії за вислугу років у розмірі 1 тис. 58 грн 49 коп., зобов’язати управління ПФУ провести перерахунок пенсії за вислугу років з 15 листопада 2006 р. із суми грошового забезпечення за місяць за останньою штатною посадою перед звільненням у розмірі 3 тис. 308 грн 43 коп., враховуючи відповідні розміри окладів за посадою, військовим званням, процентну надбавку за вислугу років і суму додаткових видів грошового забезпечення в розмірі 3 тис. 21 грн 43 коп. відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 2262-ХІІ) забезпечити початок та подальші виплати перерахованої пенсії та виплату суми різниці між попереднім і перерахованим розміром пенсії.

Управління ПФУ позовні вимоги не визнало, просило у задоволенні позову відмовити, оскільки пенсію було нараховано згідно зі ст. 40 Закону від 20 грудня 2005 р. № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі — Закон № 3235-ІV).

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 21 квітня 2008 р. позов задовольнив частково: визнав протиправними дії управління СБУ щодо нарахування пенсії Бондаренку Л.В. відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ без урахування розміру грошового забезпечення за посадою, в тому числі отримуваної ним щомісячної надбавки (доплати), встановленої особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі. Він також зобов’язав управління ПФУ провести, починаючи з 15 листопада 2006 р., перерахунок пенсії Бондаренку Л.В. відповідно до ч. 3 ст. 43 зазначеного Закону з урахуванням розміру грошового забезпечення, враховуючи оклад за посадою, в тому числі отримуваних ним щомісячних надбавок (доплат), встановлених особам, які мали право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і були залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі; зобов’язав управління ПФУ виплатити Бондаренку Л.В. різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумами пенсії за період із 15 листопада 2006 р. до дати здійснення перерахунку. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 червня 2009 р. постанову суду першої інстанції скасував у частині задоволених позовних вимог, прийнявши в цій частині нову, якою відмовив у задоволенні позову. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 квітня 2011 р. постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, Бондаренко Л.В. просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до цього суду, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, ст. 40 та п. 30 ст. 77 Закону № 3235-IV.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Бондаренка Л.В. постанові цього ж суду від 10 березня 2009 р. по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ.

Заява про перегляд оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, виходив із того, що Законом № 3235-ІV зупинено дію ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ та встановлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій, тому управління СБУ правомірно нарахувало пенсію з урахуванням положень Закону № 3235-ІV.

У судовому рішенні, на яке послався позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, зазначається, що органом державної влади при перерахунку пенсії неправомірно застосовано ст. 40 Закону № 3235-ІV та нараховано пенсію із розрахунку грошового забезпечення за останні 24 місяці служби, оскільки після прийняття Закону № 3235-ІV Законом від 4 квітня 2006 р. № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (набрав чинності з 29 квітня 2006 р.; далі — Закон № 3591-IV) була викладена нова редакція ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, який і мав бути застосований, оскільки був прийнятий пізніше.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ (у редакції від 1 січня 2005 р., яка діяла до 1 січня 2006 р.) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.

Пунктом 30 ст. 77 Закону № 3235-ІV дію вказаної норми зупинено на 2006 р., а частинами 1, 2 ст. 40 цього Закону встановлено інший порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям.

Отже, на початку 2006 р. існувало дві законодавчі норми щодо обчислення розміру пенсій при їх призначенні колу осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-ХІІ. Одна з цих норм міститься у спеціальному законі, а інша — у законі про Державний бюджет України.

Разом з тим Законом № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, ст. 43 викладена в іншій редакції, хоча положення ч. 3 цієї статті залишились у тому вигляді, що й на час звільнення позивача з військової служби та призначення йому пенсії.

Відповідно до ст. 1¹ Закону № 2262-ХІІ, яка набрала чинності 29 квітня 2006 р., законодавство про пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону від 9 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів; при цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення зазначених осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-ХІІ та Закону № 1058-IV.

Прикінцеві положення Закону № 3591-ІV не містять застережень щодо зупинення дії ст. 1¹ та ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ на 2006 р., хоча набрання чинності окремими його нормами, зокрема і ч. 12 ст. 43, законодавець відтермінував.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі у зв’язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 р. Законом № 3591-IV, яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону № 2262-ХІІ щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення п. 30 ст. 77 та частин 1, 2 ст. 40 Закону № 3235-IV втратили чинність.

Отже, висновок суду касаційної інстанції про безпідставність вимог позивача про перерахунок пенсії з урахуванням ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ є наслідком порушення правил застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 243 КАС якщо суд установить, що судове рішення у справі, що переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241–243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву Бондаренка Л.В. задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

.