Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2006 Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України  від 17 січня 2006 р.<br> <I>Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню</I> <br>

    Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню

    Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
    від 17 січня 2006 р.

    Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпроенерго” (далі – Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 р. у справі № 11/690 за позовом Товариства до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (далі – Підприємство) про стягнення 313 тис. 590 грн боргу, інфляційних втрат, річних та пені,

    в с т а н о в и л а:

    З позовом у Господарський суд Запорізької області Товариство звернулося 5 листопада 2004 р., мотивуючи заявлену вимогу невиконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати поставленої Товариством теплової енергії згідно з укладеним між ними договором № 1 пар – ОРУМ/32 про поставку теплової енергії у вигляді пару від 1 січня 2002 р. Позивач просив стягнути заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення оплати та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, а також нараховану за період з 1 січня 2004 р. до дня пред’явлення позову пеню відповідно до п. 7.2.2 договору № 1 пар – ОРУМ/32.

    Підприємство проти позову заперечувало з тих мотивів, що з 2 грудня 2003 р. стосовно нього порушено справу про банкрутство та, відповідно, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого згідно зі ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. При цьому, Підприємство вказує, що оскільки ст. 625, якою передбачені стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, входить до глави 51 ЦК України “Правові наслідки порушень зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання”, то стягнення річних та інфляційних є мірою відповідальності за порушення грошових зобов’язань і, відповідно, санкціями.

    В судовому засіданні Товариство уточнило позовні вимоги та, враховуючи здійснену відповідачем оплату після звернення позивача до суду, просило стягнути 95 тис. 277 грн боргу, 1 тис. 620 грн інфляційних, 1 тис. 410 грн річних та 5 тис. 711 грн пені.

    Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 1 червня 2005 р., позов на підставі статей 161, 214 ЦК УРСР, статей 526, 625 ЦК України та п. 7.2 договору № 1 пар – ОРУМ/32 задоволено частково: стягнуто з відповідача 96 тис. 897 грн боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 5 тис. 711 грн пені, 1 тис. 410 грн річних, а в решті позову відмовлено.

    Рішення місцевого та постанова апеляційного судів обґрунтовані тим, що, на їх думку, законодавство не обмежує порядок нарахування штрафних санкцій на поточні зобов’язання, а позивач нарахував пеню та річні саме на ці зобов’язання. Нарахування інфляційних не порушує положень Закону про банкрутство, оскільки за своєю правовою природою вони не є штрафними санкціями, а є наслідком інфляційних процесів у державі.

    Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій оскарженою постановою Вищий господарський суд України в частині стягнення 5 тис. 711 грн пені, 1 тис. 409 грн річних та 1 тис. 620 грн інфляційних скасував, а в частині стягнення боргу в сумі 95 тис. 277 грн залишив без змін. При цьому зазначена резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України оформлена всупереч висновку, викладеному у мотивувальній частині (стор. 4 абзац 6 постанови), в якій суд вказав, що “Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню”.

    Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції положень ст. 1 та п. 4 ст. 12 Закону про банкрутство, невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України, а також виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

    Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Абзацом 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

    Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов’язаний з його суттю, що розкривається в ст. 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

    Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство під терміном “грошове зобов’язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

    Спір у даній справі виник з приводу неоплати відповідачем наданих йому послуг за договором № 1 пар – ОРУМ/32 .

    Отже, вказаний борг за одержані послуги на підставі договору є грошовим зобов’язанням Підприємства перед Товариством у розумінні ст. 1 Закону про банкрутство.

    Відповідно до цієї статті грошове зобов’язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов’язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

    Такі підстави передбачені, зокрема, ст. 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Товариство звернулося до Підприємства у даній справі.

    У зв’язку з цим грошовими зобов’язаннями Підприємства перед Товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

    Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню.

    Вищий господарський суд України в мотивувальній частині постанови дійшов вірного висновку про поширення дії мораторію щодо нарахування позивачем пені та про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, проте помилково скасував рішення та постанову судів першої і апеляційної інстанцій в частині стягнення ними суми інфляційних та річних.

    Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 – 11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України


    п о с т а н о в и л а:

    Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпроенерго” задовольнити частково.

    Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 р. в частині скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 р. та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 1 червня 2005 р. про стягнення 1 тис. 410 грн річних та 1 тис. 620 грн інфляційних втрат скасувати.

    В решті постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 р. залишити без змін.

    Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 1 червня 2005 р. в частині залишення без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 р. щодо стягнення 96 тис. 897 грн боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 1 тис. 410 грн річних залишити в силі.

    Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.